Разделы

Авто
Бизнес
Болезни
Дом
Защита
Здоровье
Интернет
Компьютеры
Медицина
Науки
Обучение
Общество
Питание
Политика
Производство
Промышленность
Спорт
Техника
Экономика

Посилення трудової та творчої активності працівників, поліпшення соціальних відношень в колективі 5 страница

Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини та її здоров’я.

Вимоги до робочих місць:

- технологічні;

- організаційні;

- фізіологічні.

Технологічні – полягають у тому, що для ефективної праці робоче місце повинно бути оснащене певною технікою, яка відповідає застосованій технології.

Організаційні – полягають у необхідності раціонального суміщення предметів праці, засобів праці з робочою силою, тобто у забезпеченні:

- раціонального поділу всього необхідного обладнання відповідно до специфіки технологічного і трудового процесів;

- знаходження рішень для найбільш ефективного використання технічних засобів у виробничому і трудовому процесах;

- впровадження найбільш доцільного розподілу функцій з обслуговуванням робочих місць між безпосередніми виконавцями та допоміжними, обслуговуючими робітниками;

- своєчасного постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, інструментів, тари, запасних частин і засобів для поточного ремонту;

- створення безпечних та здорових умов праці.

- Фізіологічні необхідні передбачати:

- найбільш зручне положення робітника при виконанні конкретної роботи;

- найбільш короткі та зручні зони рухів, найменш стомлених положень тулуба, рук, ніг, голови, очей, дотримання певної тривалості й частоти повторення певних рухів;

- найбільшу доцільність траєкторії рухів (такої, щоб мали місце найбільш економні з них і в той же час щоб досягалось необхідна амплітуда без зміни основної пози).

Атестація робочих місць – комплексна перевірка робочого місця на відповідність організаційно-технологічним і фізіологічним вимогам.

 

 

4 Організація праці трудових колективів

 

Під організацією праці трудових колективів розуміють організацію праці колективів цехів, бригад, спеціальних груп працівників, в основі якої лежить поділ і кооперація праці.

Процес поділу праці, який треба враховувати при нормуванні праці, являє собою відокремлення різних видів трудової діяльності від загального цілого та закріплення їх за певними групами людей.

Поділ праці є відокремленням окремих робіт, розділенням діяльності людей у суспільній праці.

Форми суспільного поділу праці:

- загальний;

- частковий;

- одиночний.

Загальний – відокремлення різних видів трудової діяльності у суспільстві взагалі як поділ між виробничою та невиробничою сферами і між галузями в кожній з них (сільське господарство, промисловість, транспорт, будівництво, зв'язок, наука, культура та ін.).

Частковий – відокремлення різних видів трудової діяльності не лише за сферами, але й всередині них (диференціація на галузі сільського господарства, промисловості, будівництва та ін.).

Одиничний – відокремлення різних видів трудової діяльності на підприємствах та в їх підрозділах, закріплення кожного з них конкретними працівниками (робітниками, технічними виконавцями, керівниками за фахом та кваліфікацією).

Окремі види трудової діяльності поділяється за такими головними ознаками, як технологічна однорідність робіт та характер закріплених за працівником функцій. Найбільшого поширення набули такі види поділу праці:

- технологічний – за однорідними видами робіт, їх галузевими ознаками (гірники, металурги, хіміки, текстильники, швейники);

- функціональний – за характером участі окремих груп трудівників у виробництві продукції на підприємстві (керівники, спеціалісти, робітники, службовці);

- професійний – за вузькою спеціалізацією робітників у конкретному виробничому процесі цехів та дільниць (машиністи машин і устаткування, токарі, слюсарі, технологи, кравці);

- кваліфікаційні – за складністю робіт, які виконує трудівник, ступенем опанування професій.

Мета поділу праці полягає в необхідності встановлення правильних пропорцій у чисельності окремих груп робітників на підприємстві.

Поділ праці є основою формування:

- професій;

- спеціальностей.

Поділ праці призводить до появи часткової праці, а тому й часткового продукту праці. Поглиблення поділу праці, у свою чергу, викликає посилення зворотного процесу – тісного кооперування подрібнених елементів ц єдиний процес виробництва продукції, послуг.

Кооперування праці планомірна та спільна участь багатьох осіб у єдиному процесі праці, пов’язаному з виготовленням продукції, наданням послуг.

Кооперування праці зумовлене спеціалізацією виробництва, рівнем технічної досконалості устаткування, виробничих процесів, формою організації праці, технологічною та організаційною структурами підприємства.

Форми кооперування праці визначаються як технологічне кооперування праці, предметне та організаційне.

Технологічне кооперування праці випливає з необхідності об’єднання операцій з виготовлення продукції у технологічно єдиний процес на засадах послідовної інтеграції результатів праці кожної технологічно відокремленої ланки виробництва. Види технологічного кооперування:

- стадійне;

- продуктове;

- напівфабрикатне.

Предметне кооперування праці обумовлене попереднім предметним поділом праці. Види предметного кооперування праці:

- за технологічними стадіями;

- за виробничими установками, лініями та устаткуванням;

- за виробничими апаратами, механізмами та ін.

Організаційне кооперування праці виникає з необхідності синхронізації діяльності окремих ланок виробництва, утворених внаслідок поділу праці, забезпечення необхідних пропорцій виробництва та надання послуг у середині підприємства. Види організаційного кооперування:

- міжцехові;

- між дільничне;

- внутрішньодільничне;

- внутрішньобригадне.

Кооперування праці є основою:

- суміщення робіт і професій;

- розміщення зон обслуговування;

- створення виробничих бригад.

Суміщення робіт і професій – розуміють своєрідну форму організації праці. Коли робітник протягом робочої зміни виконує роботу за різними професіями тимчасово чи постійно.

Розширення зон обслуговування – є такою формою вдосконалення організації праці, коли робітник свідомо тимчасово чи постійно збільшує кількість обслуговуваних установок, апаратів, верстатів за межами встановленої йому норми.

 

Створення виробничих бригад:

1. Внутрішньо бригадне – може здійснюватися як у спеціалізованих, так і в комплексних бригадах.

2. Спеціалізовані бригади складаються з робітників різних професій, у тому числі різної кваліфікації. В них кооперування праці здійснюється на рівні поєднання одно змістової праці за рівним ступенем інтелектуальності, з різними пропорціями фізичної і розумової праці у різних членів бригади.

3. Комплексні бригади складаються з робітників різних професій, в тому числі різної кваліфікації.

 

 

5 Нормування праці

 

Нормування праці – це вид діяльності з організації та управління виробництвом,завданням якої є встановлення необхідних затрат і оцінки результатів праці, контролю за мірою праці, а також визначення необхідних співвідношень між чисельністю працівників та кількістю одиниць устаткування.

Об’єктом нормування паці може бути будь-яка суспільно необхідна корисна діяльність людини, як фізична, так і розумова, тобто трудовий процес в його конкретному і специфічному вигляді.

Головні завдання нормування праці:

- розроблення і впровадження технічно обґрунтованих норм, застосування яких забезпечує зниження норм, застосування яких забезпечує зниження трудомісткості виготовлюваних виробів, сприяє підвищенню продуктивності праці;

- організацію систематичного вивчення фактичних затрат робочого часу з метою запобігання й ліквідації будь-яких його втрат;

- створення належних організаційно-технічних умов для удосконалення трудових процесів і підвищення кваліфікації працівників;

- удосконалення нормативної бази для нормування праці, яке дає змогу застосовувати прогресивні трудові нормативи для нормування праці всіх категорій працівників;

- подальший розвиток теорії та удосконалення методики нормування праці.

- використання сучасної комп’ютерної техніки для розрахунку трудових нормативів і норм та виготовлення технологічної і нормативної документації.

Принципи нормування праці:

- принцип прогресивності;

- оптимальності;

- об’єктивності;

- динамічності;

- принцип науковості.

 

Література: [1, с.173-179], [7, с.146-172].

 

Питання для перевірки знань

1 У чому появляється суть організації праці на підприємстві?

2 Як співвідносяться поняття «організація праці» і «організація виробництва»?

3 Які основні напрямки організації праці?

4 Класифікація трудових процесів.

5 Які є форми кооперування праці на підприємств?


мОДУЛЬ 4

тема 4.1 ОРГАНІЗАЦІЙНо-виробниче забезпечення КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ

 

План

1 Поняття і склад виробничої інфраструктури, їх роль у підвищення ефективності виробництва

2 Загальна характеристика системи технічного обслуговування

 

 

1 Поняття і склад виробничої інфраструктури, їх роль у підвищення ефективності виробництва

 

Інфраструктура підприємства – комплекс цехів, господарств і служб, що забезпечують необхідні умови для його діяльності.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктуру.

Виробнича інфраструктура підприємства – сукупність підрозділів, що безпосередньо не беруть участь у виробництві основної (профільної) продукції підприємства, але свою діяльність сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови (обслуговуючі господарства, комунікаційні мережі засоби збирання і обробки інформації, природоохоронні споруди).

Виробнича структура залежить від галузі, типу та масштабів виробництва, рівня спеціалізації конкретного підприємства.

Соціальна інфраструктура підприємства – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально побутових і культурних потреб його працівників (заклади громадського харчування, установи охорони здоров’я, спортивні споруди, дитячі дошкільні заклади, заклади освіти, заклади культури та відпочинку, ЖКГ). Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства важливо створити комфортне соціальне середовище та сприятливий психологічний клімат, що впливає на продуктивність праці і результати роботи.

Специфічним елементом інфраструктури підприємства є капітальне будівництво, основна мета і кінцевий результат якого є введення в дію нових виробничих потужностей.

Зростання ролі і значення виробничої інфраструктури підприємства зумовлюється тим, що:

а) підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і склад робіт з ремонту та налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструментів, оснащення і пристроїв.

б) перехід до нових та прискорення технологічних режимів устаткування підвищують вимоги до якості й збільшуючи потребу в різних видах енергії.

в) ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв’язків збільшують обсяги транспортних робіт.

г) постійно зростає навантаження на комунікаційні мережі.

Робота допоміжних цехів і господарств має надзвичайний вплив на ефективність роботи основного виробництва насамперед на ритмічність роботи цехів, собівартість продукції, що випускається, продуктивність праці.

 

2 Загальна характеристика системи технічного обслуговування

 

Система технічного обслуговування – це сукупність процесів із підтримання в робочому стані машини, устаткування та інших засобів праці, забезпечення матеріалами, інструментом, енергією, виконання транспортних операцій.

Структурні елементи системи технічного обслуговування:

- ремонтне господарство;

- інструментальне господарство;

- енергетичне господарство;

- транспортне;

- складське.

 

 

Література: [3, с.246-261].

 

Питання для перевірки знань

1 Поняття виробничої інфраструктури.

2 Що включає в себе соціальна інфраструктура підприємства?

3 Значення виробничої інфраструктури?

4 Визначення системи технічного обслуговування.

5 Перелічите елементи системи технічного обслуговування?

 


тема 4.2 Ремонтне ГОСПОДАРСТВО

 

План

1 Склад і завдання ремонтного господарства промислового підприємства

2 Система планово-попереджувального ремонту і її нормативна база. Організація виконання ремонту устаткування

3 Зміст і порядок розробки плану ремонтних робіт

4 Методика розрахунку основних планових показників

5 Напрями і шляхи удосконалення організації ремонтного господарства підприємства

 

 

1 Склад і завдання ремонтного господарства промислового підприємства

 

Основним завданням ремонтного господарства є забезпечення постійної працездатності обладнання підприємства з одночасним зниженням витрат на його експлуатацію і ремонт.

Досягнення цього передбачає вирішення ряду завдань, у тому числі:

- монтаж придбаного чи виготовленого на самому підприємстві устаткування;

- здійснення технічного обслуговування і всіх видів ремонту устаткування;

- модернізація устаткування;

- виготовлення запасних частин і вузлів (у тому числі для модернізації устаткування);

- збереження запасних частин і мастильних матеріалів;

- планування усіх видів робіт з обслуговування і ремонту устаткування;

- розробку заходів щодо підвищення ефективності діяльності ремонтного господарства підприємства.

До складу ремонтного господарства входить:

- відділ головного механіка;

- ремонтно-механічний цех;

- енергоремонтний цех;

- ремонтно-будівельний цех;

- цехові ремонтні бази;

- ремонтні дільниці в складі основних і допоміжних цехів;

- склади устаткування і запасних частин;

- склади мастильно-обтиральних матеріалів.

Загальне керівництво діяльністю ремонтного господарства здійснює головний механік підприємства, який підпорядковується головному інженеру.

На великих підприємствах ОГМ складається з бюро планово-попереджувального ремонту (БППР), конструкторсько-технологічного бюро, планово-виробничого бюро і групи кранового устаткування.

До складу БППР входять групи: інспекторська, облік і зберігання устаткування, забезпечення запасними деталями і ремонтно-мастильним господарством.

На невеликих заводах у складі ОГМ створюються БППР, конструкторсько-технологічні бюро і бюро енергетики, що виконують функції відділу головного енергетика, який на таких заводах відсутній.

 

2 Система планово-попереджувального ремонту і її нормативна база. Організація виконання ремонту устаткування

 

Усі роботи з підтримки працездатності устаткування в робочому стані поділяються на технічне обслуговування і ремонт.

Технічне обслуговування – це комплекс з підтримки працездатності устаткування за умов використання його за призначенням, при збереженні і транспортуванні.

Ремонт – комплекс операцій з відновленням справності або працездатності устаткування. Є три види ремонтів: поточний, середній, капітальний.

Витрати на капітальний ремонт і середній ремонт, здійснені через певні проміжки часу (понад 1 року) списуються на рахунок амортизаційних відрахувань, а поточний ремонт на рахунок поточних витрат (собівартість) того цеху, де встановлено устаткування.

Розрізняють такі форми організації ремонту устаткування:

- Централізована – усі види ремонту й обслуговування устаткування здійснюються силами РМЦ, підпорядкованого головному механіку заводу.

- Децентралізована – усі види ремонтно-профілактичних робіт виконуються цеховими ремонтними бригадами, що працюють під керівництвом цехового механіка.

- Змішана – технічне обслуговування та поточний ремонт виконує ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування – персонал РМЦ.

Існує дві системи організації ремонтів.

Система планово-попереджувальних ремонту передбачає, що після відпрацювання агрегатом певної кількості годин проводиться технічне обслуговування і здійснюється ремонти незалежно від його фізичного стану. Обсяг і строки проведення ремонтних робіт визначають на основі даних про категорію ремонтної складності ремонту, тривалості ремонтного циклу та міжремонтні періоди. Ця система є більш надійною.

Система ремонту за результатами технічної діагностики передбачає проведення відповідних робіт після об’єктивного контролю технічного стану устаткування. Ця система є дешевшою порівняно з системою ППР.

Важливими нормами системи планово-попереджувального ремонту є:

1. Тривалість ремонтного циклу – період роботи обладнання між двома капітальними ремонтами, що виконуються послідовно (або початком експлуатації та першим капітальним ремонтом).

2. Структура ремонтного циклу – перелік і послідовність виконання ремонтних робіт в межах одного ремонтного циклу (за період між капітальними ремонтами чи за період між введенням в експлуатацію і першим капітальним ремонтом).

3. Тривалість міжремонтних періодів – проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу між двома суміжними (черговими) ремонтами.

4. Категорія складності ремонту – показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи іншого виду устаткування і кратний трудомісткості ремонту еталонної фізичної одиниці. Кожній одиниці обладнання присвоюється категорія ремонтної складності.

Основні техніко-економічні показники роботи ремонтного господарства:

- виконання річного графіка ремонту устаткування і дотримання норм часу простого устаткування в ремонті;

- собівартість однієї ремонтної одиниці, що визначається шляхом розподілу усіх витрат по ремонту устаткування в шляховому періоді на обсяг виконаних робіт у ремонтних одиницях;

- рівень виконання організаційного плану і плану впровадження нової техніки і технології.

 

 

3 Зміст і порядок розробки плану ремонтних робіт

 

Річний план ремонту устаткування розробляється в ОГМ підприємства для кожного окремого цеху на кожну одиницю устаткування при безпосередній участі цехових механіків.

У плані для кожної одиниці устаткування вказується:

- найменування та інвентарний номер устаткування;

- категорія складності ремонту в умовах ремонтних одиницях;

- тривалість міжремонтного і між оглядового періодів у місяцях (чи голинах);

- вид і дата останнього ремонту (огляду), виконаного в базисному році;

- вид і календарні терміни проведення запланованих ремонтів і оглядів;

- трудомісткість ремонтних робіт у годинах;

- час простою кожної одиниці устаткування в плановому ремонті протягом року у днях.

Порядок розробки плану ремонтних робіт:

1) Розробка плану-графіку проведення ремонту устаткування.

2) Розрахунок обсягу ремонтних робіт в умовах ремонтних одиницях;

3) Планування трудових показників.

4) Визначення часу простою устаткування в плановому ремонті.

Вид чергового ремонту (огляду) для кожної одиниці устаткування встановлюється на основі структури ремонтного циклу в залежності від виду останнього ремонту (огляду), виконаного в базисному році. Дата (місяць) проведення чергового планового ремонту (огляду) визначається шляхом добавляння до місяця попереднього ремонту (огляду) тривалості міжремонтного (між оглядового) періоду.

На основі календарного графіка для кожної одиниці устаткування визначається кількість оглядів і окремих видів ремонтів протягом планового року.

 

4 Методика розрахунку основних планових показників

 

Після розробки календарного плану-графіка виконання ремонтних робіт для кожного агрегату розраховується обсяг ремонтних робіт в умовних одиницях ремонтної складності в розрізі кожного окремого і-го виду ремонту (Vі):

де пі – кількість ремонтних робіт і-го виду відповідно до плану-графіка для даної одиниці устаткування;

R – категорія ремонтної складності верстата.

Даний показник є базовим, тому що на його основі розраховуються всі інші показники плану ремонтних робіт.

Трудомісткість ремонтних робіт для кожної одиниці устаткування в розрізі верстатних, слюсарних та інших робіт визначається за формулою:

де m – кількість видів ремонтних робіт, проведених протягом року відповідно до плану-графіка для даної одиниці устаткування;

Vi – обсяг ремонтних робіт і-го виду;

ti – трудомісткість ремонтних робіт і-го виду в годинах.

Необхідна кількість ремонтників (верстатників і слюсарів) для виконання планових ремонтів:

де Фе – річний ефективний фонд часу одного ремонтника;

квн – запланований середній коефіцієнт виконання норм виробітку ремонтниками.

Необхідна кількість чергових слюсарів для міжремонтного обслуговування:

 

або

 

де r – сумарна кількість ремонтних одиниць обслуговуваного устаткування;

rн – норма обслуговування одним робітником у зміну в ремонтних одиницях;

О – кількість устаткування, що обслуговується;

З – кількість змін роботи устаткування;

Ноб – норма обслуговування.

Час простою одиниці устаткування в плановому ремонті протягом року (Пр) визначається за формулою:

де Нпі – норма простою устаткування в ремонті і-го виду в днях на одну ремонтну одиницю.

На основі річного плану ремонту устаткування, інформації про його фактичне виконання за попередні місяці і фактичний стан агрегату, виявлено при проведенні огляду, а також забезпеченості ремонту запасними деталями і необхідними матеріалами складається по кожному цеху місячний план ремонту. Розробляється він ОГМ разом з механіком цеху. Місячний план ремонту устаткування має бути погоджений з виробничими планами основних і допоміжних цехів.

 

 

5 Напрями і шляхи удосконалення організації ремонтного господарства підприємства

 

Підвищення якості ремонтного обслуговування, зниження витрат на його виконання, скорочення часу простою устаткування в ремонті може бути досягнуто тільки за рахунок безперервного удосконалення організації ремонтного господарства підприємства, до основних напрямків якого відносяться:

- організація централізованого ремонту устаткування на спеціалізованих ремонтних підприємствах у порядку внутрішньогалузевого і міжгалузевого кооперування;

- централізоване забезпечення підприємств запасними частинами, кріпильними деталями і вузлами для здійснення ремонту і модернізації устаткування;

- подальший розвиток фірмового обслуговування і ремонту устаткування, здійснюваного верстатобудівними підприємствами;

- централізація виконання технічного обслуговування і ремонту устаткування на підприємствах у спеціалізованих цехах;

- удосконалення організації праці ремонтного персоналу;

- удосконалення керування ремонтним господарством підприємства на основі впровадження підсистеми АСУП «Ремонт».

Крім зазначених організаційних шляхів, скорочення часу простою устаткування в ремонті забезпечується:

1) Зниження трудомісткості ремонтних робіт за рахунок:

- підвищення рівня механізації й удосконалення технології ремонту устаткування;

- створення спеціалізованих ремонтних бригад;

- підвищення спеціалізації ремонтників усередині бригад;

- поліпшення обслуговування ремонтних бригад (забезпечення кресленнями, змінними деталями і вузлами і т.ін.);

- підвищення кваліфікації ремонтників.

2) Збільшення трудових ресурсів ремонтної служби за рахунок:

- збільшення чисельності робітників у ремонтних бригадах;

- підвищення змінності роботи ремонтних бригад.

 

Література: [3, с.246-268].

 

Питання для перевірки знань

1 Сформулюйте основні і часткові завдання ремонтного господарства промислового підприємства.

2 Які підрозділи входять до складу ремонтного господарства промислового підприємства?

3 Сформулюйте поняття й основні завдання системи планово-попереджувального ремонту.

4 Перелічіть склад основних нормативів системи ППР.

5 Що розуміють під структурою ремонтного циклу?

6 Що розуміють під тривалістю ремонтного циклу?

7 Основні техніко-економічні показники роботи ремонтного господарства.

8 Назвіть основні напрямки і шляхи удосконалення організації ремонтного господарства промислового підприємства.


тема 4.3 енергетичне господарство

 

План

1 Склад і завдання енергогосподарства

2 Варіанти енергопостачання підприємства

3 Склад і види норм енергопостачання

4 Порядок розробки енергобалансу

5 Методика розрахунку потреби в енергії

6 Основні показники використання енергоресурсів підприємства

7 Шляхи поліпшення використання енергоресурсів підприємства

 

 

1 Склад і завдання енергогосподарства

 

Основним завданням енергогосподарства є організація надійного і безперебійного постачання підприємства енергією необхідних параметрів при мінімальних затратах.

Перерви в енергопостачанні можуть привести до розладу технологічного процесу, зриву плану виробництва і постачань продукції, збільшення витрат на її виробництво і, як наслідок, до погіршення фінансового стану підприємства.

До складу великого промислового підприємства входять ряд енергетичних цехів, до яких відносяться:

- тепловий цех (котельня, теплові мережі підприємства, система водопостачання, мазутоперекачувальні установки);

- електросиловий цех (понижуючі підстанції, електромережі, електродвигуни);

- газовий цех (киснева й ацетиленова станція, газогенераторна мережа, холодильні установки, промислова вентиляція);

- слабкострумовий цех (ЛТС, комутаторні, передавальні і приймальні установки, акумуляторне господарство).

У технологічному відношенні енергогосподарство поділяється на генеруючи частину (електростанції, котельні, газогенераторні компресорні установки, насосні установки і таке інше); передавальну розподільчу частини (мережі, розподільні пристрої і трансформаторні підстанції); споживчу частину (енергоприймальники основного і допоміжного виробництва і невиробничих споживачів).

В організаційному відношенні енергогосподарство поділяється на дві частини: загальнозаводську і цехову.

Генеруючи, перетворювальні установки і мережі загальнозаводського значення відносяться до загальнозаводської часини й експлуатуються спеціальними енергетичними цехами, підпорядкованими головному енергетику (механіку) заводу.

До цехової частини відносяться всі первинні енергоприймачі і частково цехові перетворювальні установки, а також установки для використання вторинних енергоресурсів і внутрішньо-цехові розподільні мережі.

На чолі енергетичного господарства підприємства стоїть головний енергетик, що підпорядковується головному механіку чи безпосередньо головному інженеру. У підпорядкуванні головного енергетика знаходяться відділ головного енергетика (ВГЕ) та енергетичні цехи.

На підприємствах з малими і середніми масштабами енергогосподарства (один – два енергоцехи) створюється енергобюро, що підпорядковується головному механіку заводу. До складу ВГЕ входять: обліково-планове бюро, технічне бюро і енерголабораторії.

Обліково-планове бюро займається питаннями енергетичного обліку і контролю використання енергії, складає технічну звітність по експлуатації енергоустановок і планує енергопостачання підприємства.

Технічне бюро організує роботу з планово-попереджувального ремонту устаткування, здійснює контроль технічного стану енергогосподарства, перевіряє дотримання встановлених правил технічної експлуатації, розробляє заходи щодо економії палива й енергії.

Енергетична лабораторія забезпечує обслуговування, перевірку і ремонт контрольно-вимірювальних приладів, виробництво різних вимірів і нескладних випробувань.

 

2 Варіанти енергопостачання підприємства

 

Постачання енергії може здійснюватися по одному з трьох основних варіантів енергопостачання: внутрішньому, комбінованому і зовнішньому.

Варіант внутрішнього енергопостачання, тобто повного забезпечення енергією усіх видів від власних установок підприємства, застосовується, як правило, на початковій стадії розвитку промислових районів, коли відсутні чи недостатньо розвинута районна енергетична база.

Дата публикации:2014-01-23

Просмотров:430

Вернуться в оглавление:

Комментария пока нет...


Имя* (по-русски):
Почта* (e-mail):Не публикуется
Ответить (до 1000 символов):







 

2012-2018 lekcion.ru. За поставленную ссылку спасибо.