Разделы

Авто
Бизнес
Болезни
Дом
Защита
Здоровье
Интернет
Компьютеры
Медицина
Науки
Обучение
Общество
Питание
Политика
Производство
Промышленность
Спорт
Техника
Экономика

Контурно-меліоративна організація території.

Основні ланки

Ґрунтозахисна система землеробства з контурно-меліоративною організацією території складається з таких основних ланок: контурно-меліоративної організації території з напрямними лініями обробітку ґрунту; системи сівозмін; системи ґрунтозахисного обробітку грунту; системи удобрення культур; системи захисту рослин від бур'янів, хвороб та шкідників; системи машин і знарядь; системи насінництва.

Системи обробітку ґрунту, удобрення та захисту рослин у комплексі забезпечують ґрунтозахисні технології вирощування культур. Ґрунтозахисні технології розробляють під всі вирощувані у зоні або підзоні сільськогосподарські культури.

Сума всіх ґрунтозахисних технологій разом з протиерозійною (контурно-меліоративною) організацією території, гідро-, лісо- та лукомеліоративними протиерозійними заходами являє собою зональну, або регіональну, ґрунтозахисну систему землеробства.

У загальному аспекті вирішення проблеми захисту ґрунтів від ерозії виникає гостра потреба в умовах складного рельєфу відійти від прямолінійного проектування лінійних елементів організації території. Цю потребу обумовили такі причини.

1. Для підвищення ґрунтозахисної, гідрологічної та агрономічної ефективності заходів ґрунтозахисного землеробства слід здійснювати їх поперек весняного та зливового стоку. В природі переважають складні схили, тому для виконання цієї вимоги потрібна контурна організація території.

2. При розробці перспективних напрямів у вирішенні проблем захисту ґрунтів від ерозії значна увага приділяється застосуванню смугового розміщення культур. За рівнинних умов для захисту ґрунтів від вітрової ерозії проектування смуг може бути прямолінійним поперек вітрів, що спричинюють пилові бурі, за умов пересіченого рельєфу — потрібно відходити від принципів прямолінійного проектування лінійних елементів організації території.

3. Важливим і перспективним заходом щодо регулювання стоку є спорудження на орних схилах протиерозійних валів-терас, валів-доріг, валів-мілководних лиманів тощо. Тут вимоги до криволінійного проектування найпростіших гідротехнічних споруд ще жорсткіші, ніж при смуговому розміщенні культур.

Виходячи з цих міркувань, М. К. Шикула та М. І. Лопирєв (1976) розробили класифікацію форм схилів для контурного проектування лінійних елементів організації території. Нижче наведено основні положення цієї класифікації.

Ґрунтозахисне землеробство з контурно-меліоративною організацією території вимагає створення спеціальних рубежів — напрямних ліній обробітку ґрунту, які регламентують напрямок технологічних операцій, що проводяться на полях. Ними можуть бути лісосмуга, дорога, межа поля, смуга залуження, вал-тераса, вал-дорога, вал-канава, межа смуги у разі смугового розміщення культур тощо.

Для задоволення головної вимоги до протиерозійної організації території — обробіток ґрунту і всі лінійні рубежі потрібно орієнтувати поперек схилу — в основу класифікації типів схилів було покладено форму поперечного профілю, яка визначає ефективність поперечного обробітку ґрунту і контурного проектування лінійних елементів організації території.

Кожен тип схилу являє собою певну форму водозбору — пряму, розсіювальну, акумулювальну, з різною мірою ерозійної небезпеки. Це зумовило залежність протиерозійної організації території від типу схилів. Для І типу характерне прямолінійне розміщення лінійних елементів, а для II і III типів — криволінійне (контурне).

Для протиерозійної організації території найважливішою єсаме форма поперечного профілю, він обумовлює розосередженість або концентрування стоку, а значить і ефективність заходів ґрунтозахисного землеробства. Ця ознака визначає тип схилу. Форма поздовжнього профілю схилу є підпорядкованою ознакою і визначає вид схилу. Ознаки третього порядку характеризують поверхню схилів — вирівняність, пагорбистість, улоговинність. Вони визначають різновидність схилів.

Типи II і III мають різну ерозійну небезпеку: II тип (поперечно-опуклі схили) розсіює стік, тобто він менш ерозійно небезпечний; III тип (поперечно-увігнуті схили) акумулює стік, тобто він більш ерозійно небезпечний. Отже, навіть за однакової крутості проектовані комплекси протиерозійної меліорації для III типу схилів повинні бути інтенсивнішими, ніж для II.

Доцільно II і III типи схилів розділити на підтипи. Як поперечно-опуклі, так і поперечно-увігнуті схили можуть мати різний характер опуклості або увігнутості: в одному випадку з однаковою крутістю поперечних скатів, в іншому — з різною. У першому випадку схил зображується паралельними горизонталями, в другому — непаралельними.

Через відмінності характеру опуклості чи увігнутості різними будуть і методи проектування лінійних елементів.

І тип і всі підтипи охоплюють по три види схилів, що обумовлено формою поздовжнього профілю.

Особливості організації території визначаються і окремими видами схилів. Характер поздовжнього профілю обумовлює відстань між такими лінійними елементами, як водорегулювальні лісосмуги, смуги залуження тощо. Якщо на поперечно-опуклому поздовжньо-прямому схилі лісосмуги розміщуються на однаковій відстані одна від одної, то на поперечно-опуклому поздовжньо-увігнутому схилі відстань між ними скорочується на крутій і збільшується на шлейфовій частині схилу.

Аналогічні особливості мають місце і на видах схилів підтипу 2, але тут вирішення проблеми розташування лінійних елементів ускладнюється ще і непаралельністю горизонталей.

Найпростішу організацію території має тип схилу ІА (поперечно- і поздовжньо-прямий), найскладнішу — підтип ІІІ2В (поперечно-увігнутий зі зменшуваною крутістю поперечних скатів від вододілів до основ, поздовжньо-опуклий).

За характером поверхні схили поділяють на різновидності: рівні, пагорбисті, мікроулоговинні та макроулоговинні. Різновидності, в свою чергу, обумовлюють характер агротехнічних протиерозійних заходів та особливості організації території. За наявності на схилах макроулоговин може виявитися доцільним залуження їх дна, а це впливає на розміщення робочих ділянок, мережі доріг тощо.

У назвах схилів слід насамперед вказувати характер поперечного профілю (тип, підтип), далі — характер поздовжнього профілю (вид) і, нарешті, характер поверхні схилу (різновидність). Наприклад, назва схилу може бути такою: схил поперечно-опуклий з однаковою крутістю на всіх скатах, поздовжньо-прямий, мікро-улоговинний.

Відповідно з запропонованою класифікацією індекс схилу буде ІІ 1 Ав, де II — індекс типу; 1 — індекс підтипу; А — індекс виду; в — індекс різновидності схилу.

Якщо ділянка землі складається з двох або більше типів схилів, то індекси записують таким чином: ІІ А б; ІІ2Вв — поперечно та поздовжньо-прямий, пагорбистий у поєднанні з поперечно-опуклим зі зростаючою крутістю поперечних скатів від вододілу до основи, поперечно-опуклий, мікроулоговинний.

Слід обумовити поняття "простий" і "складний" схили. У наведеній класифікації до простих віднесено лише схили типу І, тому що на них завжди можна виконувати прямолінійне проектування і прямолінійний обробіток ґрунту. Схили II і III типів називаються складними.

І тип схилів не має підтипів, тому що поперечний профіль схилів прямий, в плані схили зображуються прямими паралельними горизонталями. Такі схили ще називають односкатними. Відмінності між схилами спостерігаються за видами, що мають різні поздовжні профілі. Експозиція всього схилу неоднакова. Цей тип має три основні форми схилів:

· поперечно- та поздовжньо-прямі схили (1А) — однакова крутість по всій довжині, рівні інтервали між горизонталями на плані;

· поперечно-прямі, поздовжньо-увігнуті схили (1Б) — неоднакова крутість у поздовжньому напрямку: у верхній частині схилу вона більша, в нижній — менша. Горизонталі на плані відповідно густіші у верхній і рідші у нижній частині схилу;

· поперечно-прямі, поздовжньо-опуклі схили (ЇВ) — різна крутість у поздовжньому напрямку, але у верхній частині схилу вона менша, в нижній — більша, тому на плані мережа горизонталей рідша у верхній, а густіша у нижній частині схилу.

Опуклим слід вважати такий схил, крутість якого становить 2° і більше. За меншої крутості схил відносять до прямого типу. Аналогічне визначення поширюється і на поняття увігнутих схилів. Величина 2° прийнята через те, що за меншої крутості вплив форми схилу на розвиток ерозійних процесів незначний.

II тип схилів складається з двох підтипів. Як вже зазначалось, відповідність між ними полягає у характері поперечної опуклості: схили підтипу 1 на всіх скатах мають однакову крутість (горизонталі розташовуються паралельними дугами), схили підтипу 2 — зростаючу крутість поперечних скатів від вододілу до основи (горизонталі розташовуються дугами з кінцями, що наближаються один до одного). Через опуклість поперечного профілю схил у різних частинах має різну експозицію. Такі схили називають багатоскатними.

Схили даного підтипу найчастіше являють собою міжбалкові та міжулоговинні простори. Тип II має такі форми схилів:

  • поперечно-опуклі, поздовжньо-прямі схили (ІІ 1 А і ІІ 2 А) опуклий поперечний профіль, що розсікає схил перпендикулярно до вододілів головної ланки гідрографічної мережі. Поздовжній профіль – від вододілу до головної ланки гідрографічної мережі – прямий. Крутість схилів у поздовжньому напрямку незмінна. У підтипу ІІ 1 А на всіх частинах схилу вона однакова, у підтипу ІІ 2 А на різних ділянках – різна.

· поперечно-опуклі, поздовжньо-увігнуті схили (II 1 Б і ІІ 2 Б) відрізняються від попередніх увігнутим поздовжнім профілем. Крутість від вододілу до основи у поздовжньому напрямку зменшується;

· поперечно- та поздовжньо-опуклі схили (II 1 В і ІІ 2 В) — опуклий поздовжній профіль. Крутість від вододілу до основи у поздовжньому напрямку зростає.

До типу II схилів слід віднести досить поширені горбисті схили, крутість яких також зростає в усіх напрямках від вододілу до нижньої частини схилів. На плані вони зображуються круговими замкнутими горизонталями. Відстань між ними збільшується до вододілу і зменшується в нижній частині схилу.

ІІІ тип схилів, як і тип II, складається з двох підтипів, різниця між якими полягає у характері поперечної увігнутості. Схили підтипу 1 мають однакову крутість на всіх скатах, підтипу 2 — крутість поперечних скатів, що зменшується від вододілів до їх основ. Схили підтипу 1 зображують дугоподібними паралельними горизонталями, підтипу 2 — паралельними горизонталями, кінці яких зближуються.

Схили типу III найчастіше являють собою великі привершинні зниження — водозбори вершин балок та ярів. Проте бувають і самостійні зниження, що не є вершинним продовженням яружно-балкової мережі.

Всі схили даного типу мають понад дві експозиції (є багато-скатними). До них належать такі форми схилів:

· поперечно-увігнуті, поздовжньо-прямі схили (III 1 А і ІІІ 2 А) — увігнутий поперечний профіль, що розтинає схил до суміжних вододілів. Поздовжній профіль від вершини схилу вздовж його осі до яружно-балкової мережі — прямий, так що крутість у поздовжньому напрямку є незмінною;

· поперечно- та поздовжньо-увігнуті схили (III 1 Б і ІІІ 2 Б) відрізняються від попередніх увігнутих поздовжнім профілем, крутість якого від вершини схилу зменшується;

· поперечно-увігнуті поздовжньо-опуклі схили (ІІІ 1 В і ІІІ 2 В), на відміну від попередніх, мають опуклий поздовжній профіль. Крутість від вершини до основи схилу зростає. Ці схили є найбільш ерозійно небезпечними.

Природні різновидності схилів, що описані вище, а також основні типи схилів на орних землях можуть бути дуже різноманітними через порівняно дрібні ерозійні утворення як геологічного, так і антропогенного характеру, що, у свою чергу, обумовлюють деякі особливості протиерозійної організації території.

Для розв'язання задач контурно-меліоративної організації території виділяють форми, що називаються різновидностями схилів. У порядку зростання ступеня складності організації території та технології протиерозійного обробітку грунту ці різновидності слід розмістити так: рівні (індекс а), пагорбисті (індекс б), мікроулоговинні (індекс в), макроулоговинні (індекс г).

Пагорбиста поверхня схилів характеризується наявністю невеликих підвищень (пагорбів) та знижень (вм'ятин), що м'яко зливаються з загальною поверхнею схилів. Висота і глибина відповідно пагорбів і вм'ятин досягає 1—2 м, а крутість їх схилів — переважно 3°. Вони є прохідними для сільськогосподарських агрегатів у будь-якому напрямку. На плані такі форми зображуються горизонталями з великими і короткими вигинами, нерідко замкнутими.

Мікроулоговини – це слабо виражені поглиблення з досить симетричними берегами найчастіше поздовжнього напрямку, що м'яко зливаються з прилеглими схилами. їх глибина до 1—2 м. Дно виражене нечітко. Крутість схилів до 3°. Вони є прохідними для сільськогосподарських агрегатів у будь-якому напрямку. Улоговини розорюються. На плані їх зображують плавними горизонталями з короткими вигинами в одному напрямку.

Макроулоговини є поглибленнями з симетричними берегами та чітко вираженим дном, їх глибина понад 2 м. Крутість схилів до 5—60°. Вони важкопрохідні для сільськогосподарських агрегатів у поперечному напрямку. На плані макроулоговини зображуються чітко вираженими вигинами горизонталей.

Допустимі параметри відхилень лінійних елементів від горизонталей.У зв'язку з потребою мати загінки і смуги однакової ширини для продуктивної роботи машин і знарядь, а також через часту непаралельність горизонталей виникає доцільність установлення допустимих відхилень у напрямку лінійних елементів від горизонталей. Параметри цих відхилень залежать від крутості схилів, протиерозійної стійкості грунтів і виду агрофонів.

Всі типи і підтипи грунтів за протиерозійною стійкістю розподілено на три групи.

Групування ґрунтів за їх стійкістю до розмивальної дії води

Група ґрунтів Тип і підтип ґрунтів Гранично допустима швидкість стоку, м/с
Дерново-підзолисті, світло-сірі, сірі та темно-сірі 0,12
Чорноземи вилугувані і опідзолені, звичайні, південні, темно-каштанові 0,17
Чорноземи типові, реградовані 0,20

 

При проектуванні лінійних елементів допустимі параметри протяжності лінійних елемеів вздовж схилу визначають за найбільш ерозійно небезпечними агрофоном або культурою сівозміни. Наприклад, допустима протяжність роботи вздовж схилу при крутизні в 3° на чорноземі звичайному для чистого пару, зябу та цукрових буряків становить 80, для культур суцільного висіву — 160 м. Для робочого схилу в 1° вона дорівнює відповідно 130 і 280 м. Якщо в проектованій сівозміні намічаються поля цукрових буряків або планується зябльовий обробіток ґрунту, то максимальна протяжність робочого уклону 3° становитиме 80 м, уклону 1° — 130 м. У районах вирощування зернових культур і застосування плоскорізного обробітку на чорноземі звичайному допустима протяжність робочого уклону 3° буде 150 м, а уклону 1° - 280 м.

Щоб закріпити у натурі оптимальний напрямок лінійних елементів протиерозійної організації території, під час розробки типових рішень установлюють напрямні лінії обробітку. Залежно від зони і конкретних умов ними можуть бути лісосмуги, смуги залуження, польові дороги, вали-тераси тощо.

На рис. наведено приклад типового вирішення протиерозійної організації території для конкретного поля площею 248 га, зайнятого на 156 га чорноземом типовим середньо-глибоким і на 92 га чорноземом слабозмитим. Середній уклон місцевості 2°, максимальний - 4°. Поле характеризується типом схилу ІІ 1 Вг - поперечно- і поздовжньо-опуклим з однаковою крутістю на всіх скатах, з макроулоговинами. На полі є дві макро- і одна мікроулоговина.

У разі типового вирішення на полі організовано смугове розміщення культур. Посередині воно розділяється напрямною лінією обробітку ґрунту на дві ділянки. Дві макроулоговини залужені багаторічними травами і використовуються для безпечного відводу надлишку стоку. На виділених смугах середній робочий уклон становить 0°25'.

Дата публикации:2014-01-23

Просмотров:779

Вернуться в оглавление:

Комментария пока нет...


Имя* (по-русски):
Почта* (e-mail):Не публикуется
Ответить (до 1000 символов):







 

2012-2018 lekcion.ru. За поставленную ссылку спасибо.