Разделы

Авто
Бизнес
Болезни
Дом
Защита
Здоровье
Интернет
Компьютеры
Медицина
Науки
Обучение
Общество
Питание
Политика
Производство
Промышленность
Спорт
Техника
Экономика

Тема: Характеристика землетрусів та проблеми їх прогнозування. 7 страница

Фахівці прогнозували повторюваність такого потоку раз у століття. Але в 1970 р. виникла нова катастрофа, правда, від іншою причиною - землетрусом. Та почалося все також після відриву великого блоку льодовика. На цей раз потік був об'ємом близько 42 млн м3 (тобто, більше ніж у 4 рази) і складався з морени, скельних порід, льоду й фірну (крупчастого снігу). Швидкість потоку на крутому схилі гори становила 110 м/с, а валуни, що мали вагу більше 3 т вилітали з потоку на відстань понад понад 800 м. Всього через 5 хвилин після початку землетрусу розвалини міста Юнгай були поховані грязе-кам’яним потоком. Загинуло не менше 18 тис. мешканців міста.

Боротьба з селями потребує глибокого знання природних умов тих територій, де вони виникають, грамотного і обережного природокористування (перш за все не допускати винищення лісів – наслідки цього добре простежуються в Закарпатті). Та якщо вже не вдається запобігти цього грізного явища природи, то для захисту населених пунктів та інших споруд (мостів, гребель, трубопроводів, доріг, ліній електропередач і зв’язку тощо) потрібно будувати захисні кам'яні або бетонні греблі в долинах гірських річок. Будують також потоковідвідні дамби, які направляють сельові потоки в бік від населеного пункту, риють великі і глибокі басейни на шляху можливого сельового потоку з метою заповнення їх цим потоком. Нерідко роблять штучні тераси на схилах гір та водовідводні канави. В тих місцях, де виникають селі, забороняється розорювання схилів і випас худоби, яка розбиває копитами грунт. Дуже поширені насадження дерев і кущів, висівання трав, які своєю кореневою системою закріплюють грунти і зменшують їх руйнування процесами вивітрювання і ерозії. Щодо попередження селю, то технічні можливості сьогодення дозволяють установлювати в долинах річок прилади, які автоматично подають звукові сигнали про те, що почався рух сельового потоку.

 

Запитання і завдання:

1. Поясніть роботу площинних потоків і нагромадження делювіальних відкладів.

2. Які наслідки діяльності тимчасових спрямованих потоків?

3. Як проводиться боротьба з яружною ерозією?

4. За яких умов виникають сельові потоки і як ведеться боротьба з ними?

 

Тема: Геологічна діяльність річок

 

План лекції:

1. Коротка характеристика річок і залежність геологічної роботи від гідрологічної характеристики.

2. Робота ріки на початковій стадії формування долини.

3. Характеристика річкових долин і міграція русла.

4. Утворення алювію та його характеристика.

5. Циклічність у розвитку долин і типи надзаплавних терас.

6. Практичне значення вивчення долин.

 

Коротка характеристика річок і залежність геологічної роботи від гідрологічної характеристики

Ріки виконують величезну руйнівну, переносну і акумулятивну роботу. Якщо врахувати кількість річок на Земній кулі, можна зробити висновок, що вони істотно перетворюють рельєф материків. Зміни на поверхні Землі – це результат переважно геологічної роботи річок.

Так як вода і атмосфера на Землі існує вже мільярди років, то не важко зрозуміти, що і ріки існують такий же тривалий час. Але вони з’являлись і зникали на окремих територіях в залежності від тектонічних рухів та кліматів, які існували в ті далекі геологічні епохи. Своїми потоками вони розмивали береги, переносили і відкладали у моря великі маси порід. Отже ріки весь час змінювали рельєф Землі – розмивали, переносили на тисячі кілометрів і відкладали гірські породи.

Річки бувають різні: великі і малі, повноводні і маловодні, з швидкою і повільною течією, замерзаючі і незамерзаючі. Отже і вплив їх на геологічний процес різний.

Різновидність річок залежить, перш за все, від їх живлення, яке, в свою чергу, залежить від особливостей тих районів, по яких вони протікають.

За типом живлення ріки поділяються на: снігове (Східно-Європейська рівнина, де йому належить 50-70% від усього стоку); льодовикове (Середня Азія); дощове (Далекий Схід); змішане (Кавказ, Індія).

В залежності від характеру живлення річок, їх режим (кількість води, рівень і швидкість течії) змінюється на протязі року, а це значить, що і геологічна робота проявляється ними по-різному на протязі року. В межень (в період низького рівня води) їх робота мінімальна, а в повінь (при найвищому рівні) – максимальна.

Але і в самій річці на окремих її ділянках геологічна робота теж різна. Завдяки тому, що максимальна швидкість потоку в стрижневій (середній) частині, саме тут вода найбільше підхоплює на дні уламковий матеріал і переносить його вниз за течією.

Отже, здатність ріки виконувати роботу залежить від маси (кількості) води та її швидкості. І тут існує така закономірність: якщо сила ріки переважає над вагою уламкового матеріалу, який вона переносить, то по берегах і на дні відбувається ерозійна діяльність; якщо цієї сили недостатньо – відбувається їх акумуляція.

 

Робота ріки на початковій стадії формування

долини.

В утворенні річкових долин головна роль належить ерозії. Тут як і в ярах та балках, її підрозділяють на донну (глибинну), бокову і регресивну.

На початковій стадії утворення долини переважає донна ерозія. В цей період ріка, врізаючись в гірські породи, прагне виробити свій п о з д о в ж н і й п р о ф і л ь р і в н о в а г и , тобто вирівняти рельєф дна вздовж течії до того рівня, коли вода вже не буде розмивати дно.

У ріки є три ділянки, де вона по-різному виконує роботу: верхня течія, де йде розмив, середня – перенесення, нижня – акумуляція.

Слід зауважити, що швидкість вироблення поздовжнього профілю залежить від складу порід, по яких тече ріка, нахилу території і водності ріки. На початковій стадії поздовжній профіль характеризується нерівностями, ухилами на окремих ділянках, водоспадами, порогами (різні літологічні умови русла, тектонічні структури вздовж нього). В кінцевому результаті ріка настільки виробляє свій профіль, що він має вигляд плавно увігнутої кривої. Це і є профіль рівноваги. Він може вироблятися до рівня моря або озера – куди впадає ріка. Цей рівень і називається б а з и с о м е р о з і ї . Він поділяється на загальний (рівень відкритого моря) і місцевий (водосховище).

Продукти розмиву можуть переноситись рікою по дну і в самому потоці, тобто в змуленому вигляді. Це так званий т в е р д и й с т і к . Але вода може переносити також в розчиненому стані різні солі. Однак найбільше речовин переноситься у змуленому вигляді.

Великий уламковий матеріал, що переміщується рікою по дну, посилює глибинну ерозію і сам подрібнюється, обтирається і обкатується, так утворюються галька, гравій і пісок. Звичайно ж розмір обкатаних порід залежить від швидкості ріки. Проте, у будь-якої ріки, поряд з розмивом і перенесенням, в якомусь місці відбувається відкладання уламкового матеріалу. Спочатку вони неодноразово перевідкладаються, а по мірі старіння долин і уопвільнення течії – залишається в ній на тривалий час або й назавжди.

Відклади, що нагромаджуються в річкових долинах в результаті діяльності потоку, називаються а л ю в і а л ь н и м и або а л ю в і є м (від лат. alluvio – нанос, намив).

 

Характеристика річкових долин і міграція русла

За своєю формою поперечного профілю річкові долини бувають різними. Це залежить від їх віку, складу гірських порід, через які протікають ріки, сили потоків, інтенсивності та направленості тектонічних рухів. Серед долин розрізняють тіснини (ущілини), каньйони, V – подібні і Ư – подібні, асиметричні. Крім того, вони можуть закладатись по-різному до геологічних структур.

Ті з них, які утворились в результаті врізання русла у геологічні структури, що зазнають підняття (наприклад, поверх антикліналі) називають епігенетичними, тобто накладеними зверху.

По відношенню до локальних структур долини можуть бути: синклінальними, моноклінальними, антиклінальними, вздовж розлому, вздовж грабенів (долини-грабени).

В залежності від геологічної будови великих територій, річкова сітка має різний малюнок: радіальний відцентровий, радіальний концентричний, паралельний, деревоподібний, перистий решітчастий (ортогональний).

По мірі вироблення профілю рівноваги і поступового послаблення глибинної ерозії і значно посилюється бокова, яка направлена на розширення долини. Вона в значній мірі залежить від п о п е р е ч н о ї ц и р к у л я ц і ї води в руслі – руху ніби по спіралів. Вода в руслі (особливо в повінь) біля правого берега опускається до дна, а звідти над ним по діагоналі рухається до протилежного (лівого) берега, після чого виходить на поверхню ріки і повертається знову до правого. Завдяки цьому в руслі утворюються р у с л о в і о б м і л и н и , п л я ж і і к р у т і б е р е г и . Зміна водності ріки по сезонах років змінює інтенсивність поперечної циркуляції. З цим пов’язана нерівномірність нагромадження алювію вздовж русла, зміщення його від одного до другого берега. Саме тому русло стає звивистим. Але це явище може бути зумовлене рельєфом вздовж течії ріки, різною щільністю порід, рухами локальних тектонічних структур. Воно посилюється по мірі вироблення поздовжнього профілю. Саме тому рівнинні річки мають значну звивистість. Ці круті повороти русла називаються меандрами.

По мірі старіння долини, відклади біля русла збільшуються. Дно стає більш ширшим, в його межах з’являються ділянки, які затоплюються тільки в повінь. Так починає розвиватись з а п л а в а , яку ще називають заплавною або л у г о в о ю т е р а с о ю. Отже, заплава – це частина річкової долини, що підвищується над руслом і яка повністю або частково заливається водою під час повені.

При розвитку заплави поперечний профіль долини набуває плоскодонної форми і її називають коритоподібною або ящикоподібною. В межах заплави розвиваються дрібні форми рельєфу: коси, прируслові вали, останці, старі русла. Нерідко піщані коси перевіваються сильними вітрами, формуючи дюни та еолові пасма. На заплавах великих річок можна спостерігати паралельно гривисті форми, які видовжені паралельно до русла. Їх висота може досягати 6-8 м, а ширина до 200 м, як, наприклад, у заплави Оки.

Меандри розвиваються не тільки в боки, а і зміщуються вниз по течії. Часто вони настільки круто звиваються, що ріка перерізає перешийок і спрямовує своє русло. Після утворення пересипу на заплаві залишається стариця(або старе русло). Це видовжене, в більшості підковоподібне озеро, яке потім заростає і замулюється.

Однак, розмив правого і лівого берегів річок йде в цілому нерівномірно. В тих, що протікають на рівнинах, особливо на південь, майже завжди правий схил крутіший. У річок південної півкулі навпаки – крутіші ліві схили долин. На цю особливість вперше звернув увагу російський академік Карл Бер. Потім це обгрунтовав і доповнив французький вчений Бабіне. З того часу він називається законом Бера-Бабіне. Але він, в свою чергу, базується на законах французького вченого Густава Гаспара Коріоліса. Згідно цього закону всяке тіло, що рухається горизонтально біля поверхні Землі під впливом обератльної сили (сили Коріоліса), відхиляється в північній півкулі вправо, а в південній – вліво.

Проте а с и м е т р і я д о л и н може бути зумовлена також кліматичними факторами: положенням схилів до сонця (інсоляцією), перевагою вітрів, тектонічними та іншими причинами.

 

Утворення алювію та його характеристика

Питання утворення і будови алювію особливо детально розроблені в колишньому Радянському Союзі рядом дослідників, серед яких слід назвати Г.І.Горецького, В.В.Ламакіна, Е.В.Шанцера, М.І.Ніколаєва, М.О.Шило, В.П.Палієнко та інших.

Так як геологічна діяльність річок приводить до формування різних типів заплав з різними формами рельєфу в їх межах, зупинемось на їх характеристиці.

В заплавах виділяють три частини:

Сегментні заплави – відображають щорічними наносами стадії переміщення русла при меандруванні ріки. Паралельно-гривисті – формуються під впливом сили Коріоліса чи, тектонічних сил при зміщенні великих річок до одного з берегів. Нерідко утворюються довгі паралельні до русла гриви. Обваловані заплави – мають обмежене валами русло до 3 м і більше (в передгір`ях). Акумулятивні заплави – це ті, що утворені в результаті нагромадження алювіальних відкладів на дні долини. Цокольні заплави – з малою кількістю алювію і часто з бечівником.

За рівнем розрізняють низькі заплави – ті, що заливаються щорічно, високі, що заливаються один раз у кілька років або у кілька десятків років.

В заплавах виділяють р у с л о в и й , з а п л а в н и й і с т а р и ч н и й а л ю в і й.

Ті відклади, які утворені водами русла ріки, називаються русловим алювієм. Ріка, зміщуючись вбік, нарощує русловий алювій, що, як правило, складається з добре перемитого піску: внизу товщі – грубозернисті відклади з гравієм і галькою, вище – переважно однорідні дрібнозернисті піски, а ще вище – тонкозернисті піски. Для цього алювію характерна своєрідна к о с а або д і а г о н а л ь н а ш а р у в а т і с т ь . У верхньому шарі нерідко спостерігаються лінзи супіску і суглинку.

Відклади заплавного алювію відрізняються більшими домішками тонкозернистого піску, глини і суглинків.

Відклади старичного алювію характерні темноколірними мулистими пісками, суглинками і супісками, які мають в собі велику кількість органічних залишків.

Яка ж може бути товща алювію? В першу чергу це залежить від водності ріки, ступеня виробленості поздовжнього профілю дна і віку долини. Тому товща алювію буває різною – від 1-2 м до декількох десятків метрів. Є поняття так званої н о р м а л ь н о ї п о т у ж н о с т і алювію. Вона визначається різницею відміток дна русла і рівнем паводкових вод. В переважній кількості річок товща змінюється від 10 до 30 м.

У заплавах великих річок виділяють такі форми рельєфу:

Коса (пляжі) – відділяє русло від заводі.

Прирусловий вал – буває тільки у великих і швидких річок і складається з піску і гальки з чітким паводком чи повінню.

Дюни – формуються вітрами з пісчаних відкладів заплави великої ріки (борова тераса Дніпра).

Еолові пасма – формуються в результаті переміщення дюн.

Останці в межах заплав – відчленовані ділянки корінних берегів.

 

Циклічність у розвитку річкових долин і типи надзаплавних терас

В історії формування долин можуть бути 3 стадії: морфологічної молодості, зрілості і перехідної стадії. Чіткої межі між цими стадіями не існує, але так склалося, що під морфологічною молодістю розуміють ту стадію, коли долина в поперечному перетині має вигляд тіснини (ущілини), каньйону і V-подібної – тобто це долина гірського типу. Долинами морфологічної зрілості вважають ті, які мають терасовані схили малої крутизни. Крім того, у переважній більшості долин цієї стадії вже простежується асиметрія схилів. В них чітко виділяється заплава, а поздовжній профіль вироблений – тобто висотне положення заплави наближене до рівня базису ерозії. Такі долини характерні для рівнинних територій. Для передгірних і низькогірних територій характерні долини перехідної стадії, в яких уже на схилах є вузькі численні надзаплавні тераси, дно у вигляді чітко вираженої, але вузької заплави; простежується і асиметрія схилів, а поздовжній профіль відносно крутий і ріка ще продовжує глибинну ерозію.

У формуванні долини бувають періоди посиленої глибинної і бокової ерозії, або уповільнення її і навіть затухання. Це явище називається циклічністю у розвитку річкових долин.

Посилення ерозії наступає після підняття суходолу або пониження базису ерозії, а послаблення – після опускання території або підняття базису ерозії. Такі зміни можуть повторюватись упродовж існування ріки багато разів. Все це можна простежити по кількості надзаплавних терас або циклів осадконагромадження і перерви між ними в тих випадках, коли тераси морфологічно не виражені (поховані).

Терасою річкової долини називають ступінчасту форму рельєфу на її схилі, яка утворена роботою ріки. У тераси виділяють п л о щ а д к у і у с т у п. В більшості випадків у її будові беруть участь алювіальні відклади, бо саме на цьому рівні ріка колись відкладала їх у заплаві.

Тераси підрозділяються на е р о з і й н і , е р о з і й н о – а к у м у л я т и в- н і (цокольні) і а к у м у л я т и в н і. Якщо уступи в долині утворились не в результаті дії ріки, їх називають п с е в д о т е р а с а м и . Це можуть бути структурні уступи, зсуви тощо.

Ерозійні тераси утворюються при розмиванні рікою корінних порід. Вони майже завжди залягають на максимальній висоті схилів долин. На їх поверхні зовсім, або майже зовсім, відсутні алювіальні відклади.

У цокольних терас корінні породи залягають вище заплави, незалежно від того виходять вони на поверхню чи прикриті делювіальними відкладами.

У акумулятивних терас цоколь залягає нижче рівня заплави. Крім того вони бувають притуленими або врізаними, вкладеними і по - хова ними або накладеними. Бувають випадки, коли в результаті великого нагромадження осадочних порід долини стають похованими разом з усіма типами надзаплавних терас.

Серед дійсних надзаплавних терас виділяють циклові і локальні.

Циклові тераси дають можливість розшифрувати час прояву коливальних і коливально-хвильових рухів в межах материків. Ріки, які мають велику довжину – такі як Дніпро, Волга, Об, Єнісей, Лєна та інші – протягом мільйонів років виробляють поздовжній профіль, прив`язуючись до абсолютного базису ерозії. Коли рухи земної кори напрямлені вверх – відбувається вріз русла і формування циклової тераси. При зворотньому русі, відбувається нагромадження алювію в долині. На фоні таких рухів вздовж долини можуть проявлятись підняття чи опускання локальних структур (антикліналей, горстів, грабенів тощо). Це приводить до підняття чи опускання відносно заплави уже сформованих терас, що добре видно при побудові її поздовжнього профілю.

Локальні тераси утворюються перед греблями, або в місцях звуження долин. Можуть вони виникати і в тих місцях, де підіймаються невеликі блоки земної кори або антикліналі.

 

Практичне значення вивчення долин.

Вивчення геолого-геоморфологічної будови річкових долин має велике практичне значення. Перш за все, відзначимо, що ні жодну греблю ГЕС чи великий міст будівельники не почнуть будувати, поки не будуть вивчені інженерно-геологічні умови на вибраному місці. Так як міста забудовуються переважно в долинах, то архітектори детально вивчають їх рельєф. Часто з потужніх товщ алювіальних відкладів качають воду для потреб населених пунктів. Нарешті відзанчимо, що з алювіальними відкладами пов`язані розсипні родовища золота, платини, каситериту (руди олова), алмазів, гранатів та інших мінералів. Методи пошуку розсипних родовищ описані в працях Білібіна, М.О.Шило та інших вчених.

 

Запитання і завдання:

1. Яка роль річок у перетворенні рельєфу материків?

2. Що таке поздовжній профіль рівноваги ріки і базис ерозії?

3. Які бувають види ерозії у ріки, коли вона активізується та припиняється?

4. Як впливає поперчна циркуляція води в руслі на формування меандр і берегів ріки?

5. Охарактеризуйте типи заплав і форми рельєфу в них.

6. Дайте характеристику алювіальних відкладів.

7. Які бувають типи терас?

8. Спробуйте пояснити вплив сили Коріоліса на формування асиметрії долин.

9. Яке практичне значення вивчення річкових долин? Наведіть свої приклади.

 

Тема: Геологічна діяльність льодовиків

 

План лекції:

1. Поширення льодовиків та умови їх утворення.

2. Типи льодовиків та їх характеристика.

3. Рух льодовиків та їх руйнівна робота.

4. Акумулятивна форма льодовиків.

5. Водно-льодовикові відклади.

6. Давні зледеніння в історії Землі.

 

Поширення льодовиків на планеті та умови їх утворення

Спочатку дамо важливу статистику: майже 11% суші зайнято льодовиками (більше 16,2 млн. км2); вони покривають величезні простори Антарктиди – 14 млн. км2 льоду або 99% її площі і Гренландії – 1,8 млн. км2. Товщина льодового панцеру тут досягає 4 км, а в Антарктиді – 4,8 км, при середній товщині 2000-2200 м. Цікаві і такі дані: в полярних областях Південної півкулі знаходиться 86% льодовикового покриву, а в Північній – приблизно 13%. В помірних і тропічних широтах лише біля 1% площі льодовиків Землі. В льодовиках зосереджена величезна кількість прісної води. Вчені підрахували, що якби лід усіх льодовиків розтанув, то рівень Світового океану піднявся б на 66,3 м. і багато низин усіх континентів були б затоплені разом з населеними пунктами.

Про утворення льодовиків вам в якійсь мірі відомо ще з шкільного курсу географії. Це досить складний процес, який залежить від кліматичних умов і рельєфу місцевості. Льодовики зароджуються, розвиваються, рухаються і зникають. Всі ці питання, які вивчає наука гляціологія (від лат. glacies – лід та logos – вчення), мають важливе наукове та практичне значення .

Як відомо, сніг вище снігової лінії не тане. Висота її над рівнем Світового океану різна, що залежить від багатьох кліматичних і геоморфологічних факторів. Так, наприклад, в полярних областях снігова лінія лежить на рівні моря, на Алясці на висоті 1500 м, а в Гімалаях, Тибеті і горах екваторіальної Африки вона підіймається до 4-5 і навіть до 6 км. Крім того, треба мати на увазі, що на висоту снігової лінії впливає північна чи південна орієнтація схилів гірських систем, або їх положення по відношенню до напрямку перенесення атмосферних опадів.

Отже, в пониженнях рельєфу полярних або високогірних областей та на плоскогір`ях лід нагромаджується із року в рік. Спочатку сніжинки під впливом сонячних променів частково тануть і перетворюються в крупинки. Такий крупчастий сніг називають фірном (нім. firn – старий, тогорічний). Потім, змерзаючись і ущільнюючись, фірн перетворюється і білий, непрозорий фірновий лід. В міру подальшого ущільнення фірновий лід звільняється від повітря, стає прозорим і перетворюється в блакитний глетчерний лід (нім. gletscher – льодовик), тобто – в “льодовиковий лід”.

 

Типи льодовиків та їх характеристика

Таким чином, умови і процес утворення льодовиків ми вже уявляємо і тепер можна говорити про їх геологічну діяльність.

В природі існує три типи льодовиків: гірські, материкові (або покривні) і проміжні (перехідні). Слід мати на увазі, що в навчальній літературі є деяка розбіжність у характеристиці льодовиків, які відносяться до гірських і проміжних. Відрізняються вони між собою розмірами, формою, умовами живлення і руху, а також підльодовиковим рельєфом.

Гірські льодовики поділяються на льодовики долинного (альпійського) підтипу, карові, висячі, перекидні і кальдерні.

Льодовики долинного (альпійського) типу знаходяться в долинах (частіше в готових річкових долинах) і рухаються по них. В цих льодовиках чітко простежуються область живлення (фірновий басейн), область стоку і область танення. Льодовики підрозділяються на прості і складні, що нагадують ріку з притоками. Розміри їх – від кількох до 60-70 км і більше. Найбільший на Землі гірський льодовик ім. Федченка, що на Західному Памірі, досягає довжини 77 км при товщині льоду до 550 м.

Карові льодовики – це невеликі льодовики, які заповнюють ніші, що називаються карами (від шотл. “карріє” – крісло). У них дуже коротка область стоку, яка закінчується на рівні снігової лінії. Кріслоподібні ніші добре видно в горах тільки після танення цих льодовиків. Часто після їх танення утворюються озера.

Висячі льодовики – заповнюють невеликі западини на крутих схилах гір. Вони часто закінчуються на обривах, звідки обрушуються, утворюючи льодопади.

Перекидні льодовики – маючи один фірновий басейн, виникають на плоскогір`ях і стікають в різні боки гірської споруди.

Кальдерні льодовики – утворюються в кальдерах і кратерах потухлих вулканів, тобто виповнюють блюдцеподібні западини.

Материкові (або покривні) льодовики займають 98,5% площі сучасного зледеніння. Вони майже повністю покривають Антарктиду (на 99%) і Гренландію. Крім того, ці льбодовики поширені на значних просторах Канадського архіпелагу та Ісландії, покривають Шпіцберген, Нову і Північну Землю, Землю Франца Йосифа та інші острови Арктики.

Серед льодовиків цього типу в порядку збільшення дослідники виділяють льодовикові підвищення (наприклад, на Шпіцбергені), льодовикові куполи (на Північній Землі, Землі Франца Йосифа, Ісландії), льодовикові “щити”(в Гренландії), льодовикові покриви – коли зливаються кілька “щитів” (в Гренландії і Антарктиді).

Серед безмежних просторів покривних льодовиків нерідко можна бачити виходи на поверхні вершини гірських хребтів. Їх називають нунатаками (з ескімоськ. “нуна” – одинокий і “так” – пік, вершина).

Проміжні льодовики (або льодовики скандинавського типу) включають в себе елементи гірських і материкових льодовиків. Особливістю цих льодовиків є те, що вони утворюються на плоскогір’ях і передгір’ях. Якщо льодовик утворився на плоскогір’ї, то він розтікається в різні боки по долинах. В передгір’ях льодовик такого типу утворюється від зливання льодовиків долинного типу.

 

Рух льодовиків та їх руйнівна робота

Ще з школи вам відомо, що лід має здатність текти (так, як і смола). І звичайно ж, при найменшому похилі місцевості лід буде рухатись. Причому, чим більший ухил і чим більший тиск маси льоду - тим швидше він буде текти.

Спостереженнями установлено, що швидкість руху льодовиків і Альпах становить 0,1-0,4 м/добу, деякі льодовики Паміру та Гімалаїв рухаються з швидкістю 2-4 м/добу.

Однак рухаються не тільки гірські льодовики. Дослідженнями останніх десятиліть в Антарктиді, Гренландії, на островах Російського сектору Арктики та в інших місцях установлено, що покривні льодовики рухаються до країв набагато швидше, ніж передбачалось раніше. Причому, при великій товщині льоду швидкість майже не залежить від підльодовикового рельєфу. Так, наприклад, установлено, що в деяких місцях Гренландії лід рухається зі швидкістю 40 м за добу. В межах цього найбільшого острова Світу льодовики в окремих місцях виходять далеко в море. Наприклад, льодовик Петермана виходить в море до 40 км. Через 15-20 років він обламується і утворюється величезний айсберг.

В 1995 р. на Антарктиді відірвався найбільший з відомих до цього часу айсбергів, що мав розмір 150 х 80 км. Недавно на цьому материку виявлено найдовший льодовик на Планеті – 333 км. Йому дали ім’я “Фейкел”.

Рухаючись, льодовики виконують велику руйнівну роботу, яка посилюється ще й тому, що в лід вмерзають уламки гірських порід. В результаті цього дрібні форми рельєфу згладжуються. Досвідчений географ чи геолог завжди помітить роботу льодовика по особливостях рельєфу. Таку руйнівну роботу льодовиків прийнято називати екзарацією(від лат. exsaratio – виорюю) або льодовиковою ерозією. Особливо інтенсивно екзарація відбувається в долинах. Безперервно рухаючись, льодовик здирає породи і тому долина набуває коритоподібного поперечного профілю. Такі долини називають трогами (нім. Trog – корито, ночви).

Рухаючись вниз, льодовик зустрічає різні за твердістю породи або нахилене їх залягання. Тому вздовж трогу будуть зустрічатись уступи, які називають рігелями (від нім. Rigel – бар`єр).

Там, де льодовик боком руйнував і зносив породи, утворюються плечі трогу.

В областях дії материкових або перехідних льодовиків часто можна бачити так звані ванни виорювання і баранячі лоби, або поєднання баранячих лобів, що називають кучерявими скелями.

Льодовик може також відривати і переносити, а потім обкатувати і дуже великі валуни або великі маси порід .

В окремих випадках, там, де існували перекидні льодовики, можна спостерігати прохідні долини.

Якщо льодовик проходить по території, яка складена осадочними породами, то він їх зминає і перекидає. Такі порушення первинного залягання шарів порід називають льодовиковими дислокаціями, які спостерігаються в областях давнього зледеніння: в басейнах Дніпра, Дону і Волги. Особливо яскраво вони виражені в Канівських горах, на яких знаходиться могила Т.Г.Шевченка. Добре їх можна простежувати і вздовж берега Кременчуцького водосховища недалеко від м. Світловодська (гора Пивиха).

 

Акумулятивна робота льодовиків

Валуни, галька з піском і суглинком через певний час виносяться льодовиком на край. Вся ця маса порід називається одним французьким словом – морена((moraine, що означає валун, галька). Найбільше її відкладається там, де тане льодовик, тобто в області танення льодовика. Льодовик весь час приносить нові порції морени і вона нагромаджується на кінці льодовика. Таку морену називають кінцевою. Проте, під час руху льодовика (особливо долинного типу), вона може залишатись по його боках і таку морену називають боковою. Може бути морена на поверхні, в тілі льодовика і на його дні. Тому ще існують її різновиди: поверхнева, внутрішня і донна. Іноді зливаються долинні льодовики. Тоді бокові морени залишаються в середній частині льодового потоку з виходом на поверхню. Таку морену називають серединною.

 

Водно-льодовикові відклади

Під час материкових зледенінь процеси відкладання порід набувають дещо іншого характеру, особливо у зв’язку з таненням льодовика, перемиванням і перевідкладанням морени. Починають текти потужні потоки, які здатні перемивати, переносити і відкладати великі маси морени.

Дата публикации:2014-01-23

Просмотров:385

Вернуться в оглавление:

Комментария пока нет...


Имя* (по-русски):
Почта* (e-mail):Не публикуется
Ответить (до 1000 символов):







 

2012-2018 lekcion.ru. За поставленную ссылку спасибо.