Разделы

Авто
Бизнес
Болезни
Дом
Защита
Здоровье
Интернет
Компьютеры
Медицина
Науки
Обучение
Общество
Питание
Политика
Производство
Промышленность
Спорт
Техника
Экономика

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОРПОРАТИВНОГО СЕКТОРУ В КРАЇНАХ З ПЕРЕХІДНОЮ ЕКОНОМІКОЮ

Для країн з перехідною економікою, до яких можна віднести Україну, Росію та інші постсоціалістичні країни Центральної та Східної Європи, характерні певні особливості формування акціонерного капіталу та становлення сектору корпоративного управління. Після падіння адміністративно-командної економіки перед країнами Східної Європи постало важке завдання реструктуризації власної економіки, вагомим елементом якої стало формування акціонерного сектору. Однією з найбільших особливостей можна вважати брак досвіду створення та управління акціонерними товариствами. Також не слід забувати, що У країнах Центральної та Східної Єропи, а також у країнахСНДбув сформований потужний промисловий народногосподарський комплекс, який слід було реформувати шляхом його переходу в спільну та приватну власність. Це здійснювалось шляхом масової приватизації.

На початковому етапі трансформації практично у всіх краї-иах Центральної та Східної Європи панувала ілюзія щодо можливості швидко, за кілька років здійснити передачу державних йктивів у руки приватних власників. Це планувалося здійснювати частково шляхом формування потужного корпоративного сектору. Проте досить швидко стало очевидно, що зробити це неможливо, якщо не стати на шлях формальної приватизації, тобто простої заміни однієї юридичної форми на другу. У результаті приватизаційний процес у більшості зазначених вище країн розгортався досить повільно. Винятком може слугувати лише Східна Німеччина, яка за допомогою Західної Німеччини віри-шила цю проблему за досить короткий час. Найбільш успішно реформовані країни використовували принцип жорсткої взаємозалежності накопичення підприємницького капіталу, у тому числі за рахунок іноземних інвестицій, темпів, форм і методів приватизації. Щоб дотриматись цього принципу, у польській практиці, наприклад, використовували державне акціонування підприємств як метод їх підготовки до наступної приватизації.

Приватизація великих підприємств зіткнулася зі значно більшими проблемами, ніж передбачалося спочатку. Реалізовані в її ході завдання виявилися не лише складними, а й суперечливими. Підприємства в більшості випадків не відповідали вимогам, висунутим перед ними ринковою економікою. Вони були неефективні в нових умовах, обтяжені зайвою робочою силою, високовартісними соціальними фондами і зобов'язаннями. Багато підприємств функціонувало як монополії.

Формування корпоративного сектору шляхом приватизації практично в усіх країнах з трансформаційною економікою відбувалося із застосуванням таких принципів: намагання досягти соціальної справедливості; отримати значні прибутки від продажу; поява реальних власників, що володіють знаннями і бажанням управляти підприємствами ефективно, а також значних капіталів, необхідних для реструктуризації колишніх державних підприємств; реалізація додаткових вимог, що теоретично могли бути висунуті перед покупцем власності.

Майже в усіх державах Центральної та Східної Європи були використані змішані схеми, що поєднали еквівалентні й нееквівалентні методи переходу державної власності в корпоративний та приватний сектори економіки. Спочатку більшість країн Центральної та Східної Європи допускали приватизацію державних підприємств шляхом їх продажу за реальні гроші великим зовнішнім (насамперед іноземним) інвесторам, що володіють ресурсами та спеціальними знаннями в галузі управління промисловістю.

Таким чином, корпоратизація передбачала наявність зовнішнього інвестора. Хоча в ряді випадків перелічені переваги дійсно мали місце. В цілому продаж зовнішнім інвесторам виявився справою значно більш важкою, німе спочатку передбачалося. Іноземний капітал у більшість країн надходив неохоче, вітчизняні ж інвестори були недостатньо сильні, щоб серйозно вплинути на хід приватизації. Стало очевидно, що прямий продаж як метод приватизації буде успішним у разі наявності розвинутих інститутів ринку і вкрай проблематичним в інших ситуаціях.

Тому жодній із постсоціалістичних країн не вдалося уникнути проведення приватизації без використання нееквівалентних методів розподілу власності. Продаж або передача безплатно чи зі знижками (пільгами) всієї або частини компанії (підприємства) менеджерам чи робітникам дуже поширилися в Росії, Україні, Хорватії, Польщі, Словенії, Югославії, Болгарії. У тих країнах, де внутрішні інвестори мали значну владу, їм удалося зберегти свій вплив і практично забезпечити собі право вето не. прийняття рішень щодо приватизації. У ряді країн право вето трудових колективів є практично абсолютним (наприклад у Словенії), в інших — має обмежений характер (Польща).

Під час масової приватизації населенню роздавалися або продавалися за невелику плату сертифікати власності (ваучери, бони, купони), що ставали платіжним засобом у ході приватизації державної власності. Так звана програма рівного доступу до власності за допомогою ваучерів (купонів) охоплювала як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів. Вона вже реалізована в Болгарії, Чехії, Польщі, Румунії, Словаччині, а також у ряді держав СНД (Росія, Україна, Вірменія, Молдова та ін.). Населення ставало власниками акцій, або паїв, і, таким чином, становило частину власників корпоративного сектору.

Кілька країн з трансформаційною економікою можуть слугувати взірцем проведения реформ і формування корпоративного сектору, зокрема Польща. Ця країна є однією з найбільш розвинених у цьому аспекті. У Польщі, як і в Україні, становлення акціонерного сектору відбувалося здебільшого за рахунок масової приватизації. Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства і їх приватизація дали змогу Польщі створити перспективний фондовий ринок. В умовах активного становлення акціонерного сектору Польща приділяє особливу увагу залученню іноземного капіталу та використанню його для збільшення виробництва продукції. Без сумніву, обсяги іноземних інвестицій залежать від інвестиційного клімату, який на сьогодні в цій країні є значно привабливішим, ніж; в Україні, за рахунок досконалішої законодавчої бази, політичних та економічних передумов.

Щодо розвитку фондового ринку в Польщі, то він є досить адекватним до розвитку країни, в якій проводяться реформи, покликані сприяти становленню ринку цінних паперів у цій країні. На сьогодні досить відпрацьованими є процедури прозорості та надання необхідної інформації учасникам ринку цінних паперів, ведуться сучасні реєстри всіх учасників ринку цінних паперів, а також здійснюється забезпечення захисту прав дрібних акціонерів, що, на жаль, не є характерним для України. Питання захисту прав дрібних акціонерів є одним із найболючіших для становлення акціонерного сектору в нашій державі. Фондовий ринок Польщі характеризується високим ступенем розвиненості. Яскравим свідченням цього можуть бути позабанківські фінансові інститути (інвестиційні та пенсійні фонди, приватні страхові компанії), що працюють за правилами, прийнятими для подібних інститутів у країнах з розвинутою ринковою економікою. На думку багатьох експертів, фондовий ринок Польщі за основними своїми показниками наближається до ринків розвинутих країн.

Другою країною Центральної Європи, акціонерний сектор якої досить розвинутий, є Чехія. У цій країні була проведена швидка та масштабна купонна приватизація, яка ініціювала розгортання одного з найбільш масштабних ринків акцій приватизованих підприємств. Акцент робився на надходженні іноземних інвестицій.

Купонна приватизація зумовила ряд специфічних особливостей чеського ринку акцій. Передусім це домінуюча роль недержавних цінних паперів на ринку акцій, заниженість курсової вартості акцій приватизованих підприємств, первинне розміщення яких відбувалося з оплатою купонами, тобто фактично безкоштовно. На ринку акцій значну роль відіграє держава, оскільки вона є найбільшим власником акцій та найбільшим продавцем. Дуже високою також є частка цінних паперів серед громадян країни. Ця особливість притаманна й Україні. Наявність величезної кількості дрібних акціонерів створює найбільше проблем для становлення корпоративного сектору. Проте у Чехії завдяки консолідації приватизованої власності через інвестиційні фонди і компанії чеський ринок акцій представлений також власниками великих пакетів акцій та інвесторами.

Ще однією країною, яка здійснила формування корпоративного сектору в 90-ті роки, була Угорщина. Тут становлення акціонерного сектору почало відігравати істотну роль в економіці країни, зокрема становлення ринку цінних паперів. Вважається, що це один із найбільш ліквідних та відкритих ринків цінних паперів серед країн Центральної Європи. Порівняно з іншими країнами Центральної Європи має місце невелика кількість AT, обсяг іноземних інвестицій в акціонерний сектор також зменшився. Це свідчить про певні труднощі стосовно сприятливого економічного та політичного клімату для інвесторів. Іноземні фінансові інвестори все ще відносять Угорщину до зони підвищеного ризику для вагомих капіталовкладень. Основними причинами цього є політична і соціально-економічна нестабільність і певна незавершеність правових та економічних процесів.

Особливу роль у становленні акціонерного сектору в Угорщині відіграє рух фіктивного акціонерного капіталу, а саме фондовий ринок, який є джерелом фінансування реального секго-ру та механізмом перерозподілу інвестицій. Варто зазначити, що нормативна база Угорщини, яка регулює діяльність акціонерного сектору і, зокрема, ринку цінних паперів, має довшу історію, ніж українська. Закон про компанії був прийнятий ще у 1988 p., а Закон про відкриту емісію і фондову біржу — у 1990 p. Основною особливістю розвитку ринку акцій в Угорщині є абсолютне домінування тут іноземного інвестора. Акціонерне товариство, яке прагне випустити акції, повинне попередньо здійснити публікацію повідомлення та пропозиції. Також необхідно, щоб товариство мало "стаж" функціонування не менше двох років, за винятком випадків, коли статутний фонд компанії становить не менше 500 млн форинтів та портфель акцій не менше ніж 60 % статутного капіталу.

Можна зробити висновок, що Угорщина здійснює активні заходи з удосконалення функціонування корпоративного сектору, зокрема створює законодавчі акти, в яких захищаються пра-за інвесторів. Економічна та політична ситуація в цій країні сприяють швидшому розвитку акціонерного сектору, ніж в Україні та інших країнах СНД.

Однією з країн з трансформаційною економікою, яка може слугувати зразком формування корпоративного сектору в країнах СНД, є Росія. Серед основних особливостей, характерних Для корпоративного управління Росії, варто виділити такі: перманентний процес перерозподілу власності в корпораціях; специфічні мотиви багатьох інсайдерів (менеджерів і великих акціонерів), пов'язаних з контролем фінансових потоків; слабку або нетипову роль традиційних "зовнішніх" механізмів корпоративного управління (ринок цінних паперів, банкрутства, ринок корпоративного контролю); значну частку держави в акціонерному капіталі і пов'язані з цим проблеми управління та контролю; неефективний й (або) вибірковий (політизований) державний інфорсмент (при порівняно розвиненому законодавстві у сфері захисту прав акціонерів) тощо. Разом з тим у становленні ефективного корпоративного управління є ряд проблем. По-перше, не існує загальних підходів до моделі корпоративного управління, хоча для перехідної економіки е характерним акцентування уваги на проблеми інсайдерів. По-друге, структура власності, що формується в Росії, має проміжний характер, тому досить важко визначити, до якої класичної моделі вона наближається. Модель корпоративного управління Росії має розмитий характер, оскільки тут є елементи різних моделей, які певною мірою поєднуються між собою. Ще однією важливою проблемою є проблема власності менеджерів. Як правило, менеджеру не обов'язково мати велику частку в акціонерному капіталі, проте на сучасному етапі в російських корпораціях формується тенденція до максимізації частки менеджерів в акціонерному капіталі, що в певних випадках може призвести до конфлікту інтересів між ними та дрібними акціонерами.

При вивченні особливостей корпоративного сектору в країнах з перехідною економікою слід зупинитися на питанні концентрації акціонерного капіталу. На сучасному етапі рівень концентрації акціонерної власності не дуже високий не лише в Росії, а й у інших країнах Східної Європи, проте процес концентрації посилюється, особливо в нафтовій та металургійній галузях, де з'явилися значні фінансові ресурси. Висока концентрація акціонерного капіталу, як правило, призводить до зниження інформаційної прозорості, тому що не існує широкої акціонерної бази, тобто невеликої кількості дрібних акціонерів. Така ситуація негативно позначається на дотриманні прав дрібних акціонерів, одним із яких вважається надання їм у певних межах інформації. Одним із основних недоліків російської моделі є вибіркове застосування правового захисту акціонерів.

Складною є ситуація з розподілом права власності та управління, проте така проблема характерна не лише для Росії та країн з перехідною економікою, а й для розвинених країн. Ці проблеми призводять до необхідності створення адекватної законодавчої бази, оскільки на сучасному етапі виявляється явна її недостатність, а також недостатність судово-процесуальних норм для захисту великих акціонерів.

Як і для України, для Росії характерна значна розпорошеність акціонерного капіталу внаслідок масової приватизації, проте в цій ситуації значну роль відігравали менеджери, які скуповували акції, просуваючи таким чином процес зростання концентрації капіталу. Середина 90-х років характеризувалась внутрішньокорпоративними конфліктами між менеджерами та новими акціонерами. Як показують дослідження, проведені в 1992—1999 pp., більш ніж на 77 % досліджених підприємств менеджери змінились. З другої половини 90-х років у Росії спостерігається процес об'єднання функцій менеджерів та контролюючих акціонерів, російська модель "менеджеріального капіталізму" формується в рамках двох тенденцій: 1) менеджери стають одночасно контролюючими акціонерами (інсайдерський капіталізм); 2) зовнішні акціонери у міру зростання контролю самі починають діяти як менеджери. Таке ототожнення функцій викликане рядом факторів та обставин. Передусім така ситуація може вважатися реакцією на зовнішнє середовище, у якому здійснює свою діяльність корпорація, коли власник потребує такого рівня контролю, за якого він не може навіть делегувати оперативне управління підприємством. Крім того, в російських корпораціях існус партнерська система організації бізнесу, яка також породжує певні проблеми, передусім пов'язані з "прозорістю" структури власності та фінансів, короткострокових інвестицій тощо.

Таким чином, на сьогодні до певних особливостей формування корпоративного сектору в країнах з перехідною економікою можна віднести те, що поки ще відчувається нестача людей, які б мали достатні навички та досвід управління акціонерними товариствами. Крім того, не було досконалої системи інституцій, які б забезпечували ефективне функціонування акціонерного сектору. До основних чинників, які впливають на формування акціонерного сектору в цих країнах, можна віднести специфічні умови функціонування економічної системи внаслідок переходу від адміністративно-планової до ринкової системи господарювання. Одну з найвагоміших ролей у цьому разі відіграють інвестори, доступ яких до реструктуризації компаній часто є обмеженим внаслідок непристосованості законодавства країн з перехідною економікою. Іншими чинниками можна назвати: недосконалість банківської системи, процесу приватизації, а також недовіру до акціонерної форми власності. Часто держава є акціонером приватизованих підприємств, що інколи призводить до зловживань та нееефективного управління. Країни Східної Європи та СНД також характеризуються наявністю недосконалих ринків цінних паперів, тому вирішальну роль у фінансуванні акціонерного сектору відіграють внутрішні інвестори, наприклад банки. Ще однією проблемою становлення акціонерного сектору в країнах з перехідною економікою є недосконале законодавство щодо надання інформації акціонерам. Інформацією володіє переважно керівництво акціонерних товариств, хоча право на отримання інформації щодо діяльності товариства мають і дрібні акціонери, якщо розголошення такої інформації не шкодить діяльності товариства.


Дата публикации:2014-01-23

Просмотров:527

Вернуться в оглавление:

Комментария пока нет...


Имя* (по-русски):
Почта* (e-mail):Не публикуется
Ответить (до 1000 символов):







 

2012-2018 lekcion.ru. За поставленную ссылку спасибо.