Разделы

Авто
Бизнес
Болезни
Дом
Защита
Здоровье
Интернет
Компьютеры
Медицина
Науки
Обучение
Общество
Питание
Политика
Производство
Промышленность
Спорт
Техника
Экономика

ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Медиация.

При рассмотрении четвертого вопроса следует отметить, что медиация - проведение переговоров с участием посредника. Процесс вступления спорящих сторон в процесс медиации является доброволь­ным, а медиатор - свободно выбранным. В медиации спорщики сами вырабатывают и принимают решения и добровольно берут на себя обя­зательство выполнить их. Медиация нацелена на поиск согласия. С помощью посредника стороны обсуждают разные варианты решения конфликта. Медиация проходит конфиденциально. Процесс медиации относительно непродолжителен и обходится, как правило, дешевле, чем традиционные судебные; процедуры. Медиатор должен быть независимым, нейтральным и беспристрастным. Методы медиации опираются, главным образом на введение переговоров в русло сотрудничества и ориентацию их на результат типа "выигрыш - выигрыш".

Основные принципа медиации: добровольность, равноправие сторон, принцип нейтральности медиатора, конфиденциальность. В процессе медиане и посредник побуждает стороны тщательно анали­зировать конфликтную ситуацию, является активным слушателем, от­личает факты от их интерпретаций и оценок, организует процесс пе­реговоров, выступает как генератор идей, расширяющий ресурсы спорщиков.

 

 


[1] Леонгард К. Акцентуированные личности.— Ростов-на-Дону: Феникс, 2000.

[2] Брэмсон P.M. Общение с трудными людьми.— Клев: Внешторгиадат, 1991

[3] Скотт Дж. Г. Способы разрешения конфликтов. - Киев: Верзилин и К°, ЛТД, 1991.- С.184

Конспект лекцій

для спеціальності “Економіка підприємства ”

 

Викладач Г.П.Звірько

 

 


Конспект лекцій з предмета «Планування та організація діяльності підприємства» розглянуто на засіданні методичної ради коледжу та рекомендовано для використання у навчальному процесі.

 

Секретар методичної ради В.В. Кузьменкова

 

Конспект лекцій з предмета «Планування та організація діяльності підприємства» оформлено згідно з вимогам стандартів коледжу.

 

 

Фахівець з стандартизації В.О.Білий

 

 


 

Передмова

 

Конспект лекцій призначено для студентів коледжу за спеціальністю «Економіка підприємства». Він відноситься до предметів професійно-практичної підготовки навчального плану спеціальності, створений згідно галузевим стандартом вищої освіти з підготовки молодших спеціалістів за спеціальністю «Економіка підприємства». У конспекті викладено матеріал з чотирьох модулів, які включають:

− Планування діяльності підприємства

− Організація виробництва

Для успішного оволодіння знаннями з планування та організації діяльності підприємства слід мати добру підготовку з економіки підприємства, маркетингу, технології галузі, інформатики і комп’ютерної техніки.

Предмет «Планування та організація діяльності підприємства» взаємопов’язаний з іншими спеціальними предметами фаху і його відомості використовуються при подальшому вивченні економічного аналізу, вдосконалюються роботи з предмету проведенні виробничої практики.

Завершується вивчення предмета «Планування та організація діяльності підприємства» складання успішного іспиту.

Предмет «Планування та організація діяльності підприємства» входить також до складу письмового комплексного державного іспиту за фахом.

 


Зміст

 

 

Вступ 5

 

Модуль 1 6

Тема 1.1 Сутність і організаційно-методичні основи планування

діяльності підприємства 6

Тема 1.2 Планування реалізації продукції 21

Тема 1.3 Виробнича програма підприємства і її обґрунтування 28

Тема 1.4 Оперативно-календарне планування та регулювання

виробництва 40

Тема 1.5 Планування матеріально-технічного забезпечення

діяльності підприємства 52

 

Модуль 2 61

Тема 2.1 Планування персоналу і оплати праці 61

Тема 2.2 Планування витрат 73

Тема 2.3 Планування фінансів 78

 

Модуль 3 91

Тема 3.1 Організаційні основи виробництва 91

Тема 3.2 Виробничий процес і організаційні типи виробництва 94

Тема 3.3 Організація виробничого процесу у часі та просторі 102

Тема 3.4 Методи організації виробництва 110

Тема 3.5 Організація трудових процесів і робочих місць 118

 

Модуль 4 125

Тема 4.1 Організаційно-виробниче забезпечення конкуренто-

спроможності продукції 125

Тема 4.2 Ремонтне господарство 127

Тема 4.3 Енергетичне господарство 133

Тема 4.4 Інструментальне господарство 140

Тема 4.5 Транспортне господарство 143

Тема 4.6 Організація складського господарства підприємства 148

Тема 4.7 Основи організації керування якістю продукції і сертифікації 150

Тема 4.8 Комплексна підготовка виробництва нової продукції 156

 

Список літератури 166

 


Вступ

 

З утвердженням ринкових умов господарювання в Україні серед комплексу важливих проблем одне з чільних місць відведено удосконаленню організації виробництва на підприємствах, всебічному використанню організаційних резервів підвищення його ефективності.

Вирішувати такі важливі завдання повинні менеджери і економісти високої кваліфікації. Від їх компетентності, рівня набутих знань з дисципліни «Планування та організація діяльності підприємства» у вирішальній мірі залежить успішне розв’язання конкретних практичних задач, пов’язаних з удосконаленням організації виробництва на промислових підприємствах. Вони повинні вміти розробляти і економічно обґрунтовувати необхідність і доцільність застосування відповідних організаційних проектів безпосередньо на діючих підприємствах, які спрямовуються на підвищення ефективності їх функціонування.

Мета вивчення предмету – формування знань з процесів планування, раціональної організації та підвищення ефективності виробничої діяльності підприємства.

Завдання: вивчення теорії та практики внутрішньо фірмового планування і організації виробництва, набуття навичок економічних розрахунків та обґрунтування бізнес-планових рішень.

Ціль науки планування як складової економічної науки – описати, обґрунтувати та передбачити процес і явища дійсності. Роль її та потреба з боку суспільства зростає.

 


Модуль 1

Тема 1.1 сутність і організаційно-методичні основи планування діяльності підприємства

 

План

1 Планування як наука. Предмет і методи дослідження

2 Методи планування

3 Принципи планування

4 Система планів підприємства

5 Інформаційна та нормативна база

6 Зміст поточних планів та організації їх розробки

 

 

1 Планування як наука. Предмет і методи дослідження

 

Кожна людина, сім’я, колектив, господарство не уявляють свого повсякденного життя без використання усного або письмового плану дій у роботі, навчанні, відпочинку, фінансових та інших справах на наступний день, місяць, рік, а більш завбачливі обмірковують свої дії на кілька років і навіть десятиліть. З’ясовується, що більше від усіх захищені економічно і соціально та досягають успіхів саме ті, хто належним чином планує свої дії.

В умовах ринкової економіки таке планування стає у багато разів важливішим, оскільки без глибоких розрахунків, без обґрунтування і передбачення різного роду змін у майбутньому, вижити в конкурентній боротьбі дуже важко. Тому методами передбачення і планування, як найважливішим складовим управління, необхідно вчитися.

Планування як самостійна галузь знань та особлива сфера людської діяльності, являє собою сукупність систематизованих знань про закономірності формування і функціонування різних господарських систем.

Ціль науки планування як складової економічної науки – описати, обґрунтувати та передбачити процес і явища дійсності.

До факторів, що обумовлюють зростаючу роль науки планування в загальнополітичному, соціальному, економічному і культурному середовищі можна віднести:

- перехід до ринкових відносин та зміни методів господарювання, що потребує перебудови систем планування на всіх рівнях управління економікою;

- розвиток науково-технічного прогресу, зростання чисельності управлінських кадрів;

- зростання масштабів суспільного виробництва, ускладнення господарських зв’язків, розширення міжнародних зв’язків.

Наука планування – це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику і організацію планування.

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначенні найкращих методів і способів їх досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань, і встановленні їх взаємодії.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

- розробку загальних цілей;

- визначення конкретних цілей на даний період із наступною їх деталізацією;

- визначення шляхів і способів досягнення цілей;

- контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.

У процесі планування кожне підприємство повинно відповісти на такі запитання:

- що повинно бути зроблено і для чого?

- коли це буде зроблено і хто його буде роботи?

- де це буде зроблено, і що для цього необхідно?

Вирішення цих питань є функцією планування, яка є основою для прийняття рішень та являє собою управлінську діяльність..

Процес планування діяльності підприємств має багато складових: виробництво і реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме це і є об’єктами планування діяльності підприємства, які розглядаються як єдине ціле і за допомогою яких розкривається його предмет (предметом планування є ресурси підприємства).

Методи досліджень:

1 Метод системного підходу та раціонального вибору. За системним підходом кожний об’єкт планування розглядається як комплекс взаємопов’язаних елементів зі своїми законами розвитку, які об’єднанні для досягнення спільної мети.

2 Конкретно-історичний підхід, передбачає вивчення відносин планування як процесів, що знаходяться в стадії розвитку та змінюються під впливом діючих на них факторів. Всі процеси розглядаються в тісному зв’язку з історичними обставинами, що складаються в тій чи іншій країні.

3 Комплексний підхід є ширшим поняттям, ніж системний, оскільки він реалізується за допомогою останнього. Сумісне використання методів дослідження, розгляд всієї сукупності цілей планування за рівнями, розгляд різних проблем планування з точки зору часових інтервалів тощо.

4 Експеримент – це метод пошуку або уточнення взаємозв’язку соціально-економічних явищ дослідним шляхом. Він необхідний для апробації запланованих рішень.

5 Моделювання. Суть цього методу полягає в створенні такого аналогу (моделі) процесу, що планується, в якому відображались би найважливіші особливості й властивості та відкинуті другорядні риси. Дозволяє вибрати найоптимальніший варіант.

6 Методи спеціальних досліджень – це дослідження соціального характеру для визначення процесів, які не піддаються кількісній оцінці, тобто проводяться за допомогою анкетування, інтерв’ю та інших аналогічних методів.

 

 

2 Методи планування

 

Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різноманітних методів:

Ресурсний метод планування, що базується на урахуванні умов господарювання та наявних ресурсів і може застосовуватись за монопольного становища підприємства або за слабкої конкуренції.

Цільовий метод планування (за потребами) застосовується із посиленням конкурентної боротьби, коли початковим моментом планування стають потреби ринку, попит на продукцію (послуги). Підприємство самостійно визначає мету діяльності і для її досягнення формує відповідні плани.

· Проміжні та кінцеві значення планових показників визначають методами:

- екстраполяції – на підставі динаміки показників у минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану, буде збережено у майбутньому;

- інтерполяції – за яким підприємство встановлює мету для досягнення її у майбутньому і на цій підставі визначає тривалість планового періоду та проміжні планові показники.

· За способом розрахунку планових завдань виокремлюють такі методи:

- дослідно-статистичний (середніх показників) – передбачає для встановлення планових показників використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин;

- факторний – згідно з яким планові значення показників визначають на підставі розрахунків впливу найважливіших чинників;

- нормативний метод – суть якого полягає тому, що планові показники розраховуються на підставі прогресивних норм використання ресурсів.

· Погодження потреб із необхідними ресурсами забезпечується за допомогою:

- балансового методу – суть якого полягає в розробці спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких показуються усі напрямки використання ресурсів відповідно до потреб, в іншій надходження цих ресурсів;

- матричного методу – який є подальшим розвитком балансового методу і полягає в розробці моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами та показниками.

За сучасних умов господарювання на підприємствах треба розробляти не один, а кілька варіантів плану. Показники основних важливих розділів мають бути оптимізовані за допомогою економіко-математичного моделювання.

· За способом виконання розрахункових операцій виділяють:

- ручний;

- механізований;

- автоматизований методи планування.

· За формою подання планових показників вирізняють:

- табличний;

- лінійно-графічний;

- логіко-структурний методи планування.

 

3 Принципи планування

 

Принципові основи планування.

Загальною основою планування є система об’єктивних економічних законів, і передусім закон попиту і пропозиції. Крім цього, планування ґрунтується на вивченні середовища ринку, а також тенденцій і закономірностей розвитку об’єкта планування.

Розглянемо основні принципи планування.

1. Цільова спрямованість. Розрізняють п’ять видів цілей підприємства:

· господарсько-економічна, що обумовлена потребами забезпечення високої ефективності виробничої системи;

· виробничо-технологічна, що відображає основне функціональне призначення підприємства;

· науково-технічна, що передбачає постійне прискорення НТП, поліпшення якості продукції і розвиток технічної бази виробництва;

· соціальна, спрямована на вирішення соціальних питань: забезпечення матеріальних і духовних потреб працівників підприємства;

· екологічна – дотримання чистоти навколишнього середовища, відтворення ресурсів і випуск екологічно чистої продукції.

2. Принцип системності. Цей принцип вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, враховувало всі тенденції, зміни й зворотні зв’язки у ньому.

3. Принцип безперервності означає забезпечення:

· безперервної планової перспективи;

· взаємоузгодження довго -, середньо - і короткострокових планів;

· своєчасного коригування перспективних і поточних планів у разі зміни зовнішніх і внутрішніх умов господарювання.

4. Принцип оптимальності використання ресурсів означає, що підприємство, орієнтуючись на потреби, умови і кон’юнктуру ринку, має інтенсифікувати виробництво, упроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, ресурсозберігаючу технологію тощо.

5. Принцип збалансування означає, що між взаємозалежними розділами і показники плану має бути необхідна і достатня кількісна відповідність.

6. Принцип адекватності системи планування полягає в тому, що будь-які зміни в кон’юнктурі ринку, асортименті товарів, використанні тих або інших ресурсів, застосовуванні нової техніки і нових технологій повинні відображатися адекватно у всій системі планування.

 

 

4 Система планів підприємства

 

У практиці планування можна виділити три напрямки планування: прогресивне, ретроградне і кругове.

Прогресивне планування (спосіб «знизу-вгору»). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих.

Ретроградний метод («зверху-донизу»). Шляхом деталізації показників зверху донизу по ієрархії.

Круговий метод («зустрічне планування»). Він являє собою синтез вищерозглянутих методів.

Будь-яке підприємство здійснює складну господарську діяльність протягом досить тривалого часу. Звідси випливає, що система планів підприємства охоплює всі напрямки його господарської діяльності на різні проміжки часу.

Залежно від тривалості панового періоду, цілей та умов планування розрізняють 3 його види:

- стратегічне (перспективне);

- тактичне (середньострокове);

- поточне (оперативне).

На стратегічному рівні визначають довгострокові, розраховані на 10-15 років цілі підприємства, напрями його розвитку, враховуючи загальну ситуацію на ринку товарів і послуг, тенденції розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, концепції та напрямки розвитку народного господарства в цілому. Встановлюються фінансові, матеріальні та інші ресурси, необхідні для досягнення вставлених цілей, обирається метод (стратегія) їх досягнення. Результати стратегічного панування оформлюються у вигляд концепцій та програм розвитку, протоколів намірів.

В основу при розробці стратегічного плану покладено:

- аналіз перспектив розвитку фірм, завданням якого є виявлення факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

- аналіз конкурентних позицій продукції на різних ринках;

- вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних напрямках діяльності та визначення з них пріоритетних з точки зору ефективності та забезпечення ресурсами;

- аналіз напрямів диверсифікації, пошук нових, більш ефективних видів діяльності, а також визначення результатів, що очікуються.

На тактичному рівні загальні цілі конкретизуються на період 2-5 років, і відповідно до поставлених завдань залучаються необхідні ресурси. Строк у 2-5 років зумовлений тим, що він співвідноситься із тривалістю проектування і освоєння нової техніки, технології, реконструкції та технічного переозброєння, розвитку комплексних завдань по соціальному розвитку підприємства.

При розробці та аналізі таких планів необхідно враховувати можливе знецінення грошей у майбутньому та прирівнювати майбутні гроші до сьогоднішніх. Метод порівняння різночасових грошей називається дисконтування і може бути відображений формулою:

,

де Дм – майбутня вартість сьогоднішніх грошей;

Дс – сьогоднішня вартість майбутніх грошей;

Е – постійна норма дисконту (дорівнює прийнятій нормі доходу на капітал або рівень інфляції);

t – час у місяцях або роках;

- коефіцієнт дисконтування.

Результати тактичного планування оформлюються, як правило, документом про економічний та соціальний розвиток підприємства. Плани реалізації конкретних підприємницьких проектів (плани реконструкції, впровадження нових технологій, створення підприємств тощо), які вимагають залучення інвестицій, розробляються у формі «Бізнес-планів».

На оперативному рівні вирішуються поточні завдання, які висуваються кон’юнктурою ринку. Відповідно розроблені плани конкретизуються на основі вивчення попиту на продукцію, намірів споживачів, виявлення додаткових резервів виробництва та реальної потреби в ресурсах і розробляються в межах року. Планові розрахунки проводяться, як правило, поквартально.

Документально поточні плани оформлюються у вигляді планів економічного та соціального розвитку підприємства, техпромфінплану або планів розвитку окремих напрямів господарської діяльності чи досягнення конкретних результатів. Безумовна вимога полягає в тому, що планування навіть нагальних завдань не повинно суперечити стратегічним та тактичним цілям підприємства.

Поведінка підприємства на ринку та його діяльність по забезпеченню виробництва продукції і надання послуг переважно зумовлюється власною господарською діяльністю. За напрямом такої діяльності розрізняють:

1) зовнішньо фірмове планування;

2) внутрішньовиробниче (внутрішньогосподарське) планування.

Зовнішньо фірмове планування є, по суті, одночасно стратегічним і тактичним.

Внутрішньовиробниче планування є, по суті, поточним і охоплює діяльність всього підприємства та його внутрішніх підрозділів (виробництв, цехів, дільниць, бригад, функціональних служб).

На основі вихідних даних планування, прямих замовлень споживачів продукції, маркетингових досліджень, даних служби матеріально-технічного забезпечення в процесі внутрішньогосподарського планування розробляється виробнича програма підприємства на плановий період, здійснюється економічне обґрунтування заходів по технічному та організаційному розвитку, проводиться розрахунок потреби в трудових та матеріальних ресурсах, визначаються економічні та соціальні результати діяльності підприємства на плановий період, встановлюються завдання по випуску продукції внутрішньогосподарським підрозділам та відповідна потреба в ресурсах, проводиться координація всіх виробничих підрозділах по виконанню плану, здійснюються оперативний контроль та регулювання процесу виробництва.

За змістом внутрішньгосподарське планування поділяють на:

- техніко-економічне;

- оперативне;

- соціального розвитку колективу.

Техніко-економічне планування (ТЕП) координує та контролює виробничо-господарську діяльність підприємства, його підрозділів, служб шляхом розробки планових економічних показників, які характеризують виробництво та реалізацію продукції, використання трудових, природних і матеріальних ресурсів, грошових засобів.

Оперативне планування виробництва (ОПВ) є логічним продовженням техніко-економічного планування, основне завдання якого полягає в забезпеченні рівномірного виконання плану та договірних зобов’язань по поставках продукції в повному обсязі і номенклатурі. В процесі ОПВ завдання по випуску продукції конкретизуються у часі і просторі шляхом розробки окремих завдань цехам, дільницям, робочим місцям, філіям підприємств у квартальному, місячному розрізі і доводиться до виконавців у ще коротші періоди.

Планування соціального розвитку колективу покликане покращити соціальне становище колективу, умови праці його робітників, зростання кваліфікації працюючих, задоволення побутових та соціально-культурних потреб робітників та їх сімей, в тому числі забезпечення побутовими приміщеннями, створення клубів, спортивних споруд, баз відпочинку і тісно пов’язане з ТЕП, бо саме підвищення показників ТЕП створює матеріальну основу соціального розвитку підприємства.

У методології управління сучасними провідними підприємствами сформувалась така система планів господарської діяльності:

1. План виробництва та реалізації продукції.

2. План підвищення технічного рівня підприємства, його модернізації та реконструкції:

- план науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

- план освоєння нових видів продукції (товарів, робіт, послуг);

- план технічного переобладнання, освоєння нових технологій;

- удосконалення організації та планування матеріально-технічного забезпечення;

- план підвищення продуктивності праці.

3. План удосконалення організаційної структури підприємства:

- управління кадрами;

- підвищення кваліфікації працівників;

- удосконалення системи оплати праці та матеріального стимулювання.

4. План по собівартості продукції.

5. План зовнішньоекономічних зв’язків.

6. Фінансовий та інвестиційний план.

7. Плани господарської діяльності окремих підрозділів, дочірньої кампанії та інших структурних одиниць.

8. План природоохоронних заходів.

9. Оцінка можливих ризиків діяльності підприємства.

Календарні плани виробництва складаються на основі відомостей про наявність замовлень, забезпеченості їх матеріальними ресурсами, міру завантаження виробничих потужностей та їх використання з урахуванням обумовлених стоків виконання кожного замовлення. В календарних виробництвах передбачають витрати на реконструкцію наявних потужностей, заміну обладнання, побудову нових підприємств, навчання персоналу, визначають виробниче навантаження підприємства. Виробниче навантаження – це обсяг виробництва, який формується згідно з календарним планом, що базується на замовлення споживачів і прогнозах реалізації продукції.

У плані по збуту продукції та наданню послуг включають показники по експорту продукції, наданню технічних послуг та обслуговуванню.

Оперативні плани реалізуються через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються на рік або на більш коротких строк по кожному окремому підрозділу – центру прибутку, а потім консолідуються в єдиний бюджет або фінансовий план фірми. Бюджет формується на основі прогнозу збуту для досягнення намічених планом фінансових показників (наприклад, обсяг продажу, чистий прибуток, норма прибутку та інвестиційний капітал тощо).

У виробничому відділенні розробляються окремо план виробництва, план реалізації, план капіталовкладень, фінансовий план. Фінансовий план узагальнює підсумки інших видів плану.

Кожний розділ плану містить певний перелік показників. Склад планових показників методи їх розрахунку та механізм використання повинні сприяти гармонійному поєднанню інтересів працівників, найбільш повній реалізації резервів, в першу чергу за допомогою формування напружених планів та чітко кого виконання прийнятих зобов’язань.

Передусім необхідно постійно удосконалювати показники, що характеризують кінцеві результати: оскільки необхідної продукції може бути вироблено: з якими витратами та з якою ефективністю використання праці буде відбуватися задоволення цих потреб; який створений заділ для зростання виробництва в майбутньому. Серед таких показників є: продуктивність праці, матеріаломісткість, ефективність використання робочого часу, матеріальних ресурсів, основних фондів, капітальних вкладень. До кінцевих результатів діяльності підприємства також належать приріст його виробничих потужностей та фондів, що створює можливість для розширення виробництва.

Діяльність підприємств, галузей, регіонів може оцінюватись за різними показниками згідно з особливостями їх функцій в управлінні економікою. Необхідно також удосконалювати показники економічного стимулювання, через які встановлюється пряма залежність розмірів матеріального заохочення колективів і окремих робітників від рівня виконання планових завдань, покращення економічних параметрів діяльності підприємства.

 

 

5 Інформаційна та нормативна база

 

Розробка планів будь-якого виду, що стосується виробничо-господарської діяльності та соціального розвитку колективу, дуже складний діалектичний процес, що знаходиться під впливом багатьох факторів навколишнього середовища: кон’юнктури ринку, змін у внутрішній та зовнішній політиці країни, господарського права, інших непередбачених обставин. Важливу роль при цьому відіграють інформаційна та нормативна бази планування.

Інформаційна база планування – це сукупність систематизованих за певними ознаками даних, які використовуються для розробки планів на різних рівнях управління підприємством. До них належать показники, ліміти, економічні нормативи, відображені у формі, придатній для передачі й обробки за допомогою різних арифметичних та логічних операцій і які складають систему техніко-економічної інформації.

У плануванні використовується значний обсяг інформації, що зумовлює необхідність її класифікувати та систематизувати.

До вихідної інформації відносять контрольні цифри, ліміти, економічні нормативи і норми, які визначаються державними органами влади чи вищими органами управління підприємством, державні замовлення та звітні дані про виконання планів за минулий період.

До проміжної інформації – показники та техніко-економічні нормативи проектів стратегічних та поточних плані, а також розрахункові показники, призначені для забезпеченості збалансованості планів і розрахунку потреби в ресурсах.

До результативної інформації відносяться показники і техніко-економічні проекти стратегічного і поточного планів, встановлені вищими органами управління підприємством.

У складі інформаційної бази особливе місце займає нормативно-довідкова база, що являє собою сукупність даних нормативного та довідникового характеру, систематизованих за видами ресурсів та функціональними завданнями і, зокрема, база техніко-економічних норм і нормативів.

Створення нормативної бази планування – це основа раціональної організації і планування діяльності підприємств різних форм власності.

Нормативна база планування складається із системи норм і нормативів. Нормативний метод планування – це один із методів обґрунтування планів, що використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. в його основу покладено економічні норми та нормативи – науково-обґрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.

Норми – це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи виконання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.

Нормативи – це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.

Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. норми, незалежно від того, витрати якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечувати раціональне використання живої й уречевленої праці.

На макрорівні на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення – у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. З використанням норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових матеріальних балансів.

Усі нормативи можна поділити на два типи. Вони відрізняються за своїм економічним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.

Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів.

До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу, одержаних результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у тому числі податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей.

Обґрунтування планів розвитку підприємств здійснюється на основі системи прогресивних норм і нормативів, які розробляються за такими основними групами:

- норми витрат праці (норми витрат робочого часу на одиницю продукції, норми виробітку продукції за одиницю часу, норми обслуговування, норми чисельності);

- норми матеріальних витрат (питомі витрати сировини, матеріалів, палива, енергії);

- нормативи використання засобів праці (нормативи використання машин, устаткування, механізмів, будівель, споруд);

- нормативи організації виробничого процесу (тривалість виробничого циклу, обсяги незавершеного будівництва, запаси сировини, матеріалів, палива);

- норми тривалості освоєння потужностей підприємств, виробництв, цехів, ліній;

- організації фінансової діяльності.

Фінансові нормативи – це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншими підприємствами та організації. Вони поділяються на наступні види:

1. Взаємовідносини з бюджетом:

а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується (ПДВ, акцизний збір, мито і збори);

б) нормативи відрахувань до бюджету, що вираховуються з виплаченої заробітної плати (прибутковий податок, відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування);

в) нормативи відрахування до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати (відрахування до Пенсійного фонду та фонду соціального страхування);

г) нормативи відрахувань у бюджет прибутку (податок на прибуток);

д) місцеві збори і податки, що включаються в собівартість продукції.

2. Взаємовідносини з банками:

а) процент за банківський кредит;

б) процент на депозитний вклад у банк.

При оперативно-календарному плануванні на підприємстві застосовується календарно-планові нормативи (величина партій запуску, періодичність повторення партії деталей, тривалість виробничого циклу, такт потокової лінії та ін).

Крім того кожна з груп норм і нормативів може класифікуватися за визначеними ознаками:

- за часом дії у плановому році: перспективні, поточні, оперативні;

- за характером розповсюдження: цехові, заводські, міжзаводські, галузеві, міжгалузеві;

- за ступенем агрегування продукції: по детальні (поопераційні), вузлові, індивідуальні, групові;

- за ступенем деталізації: специфіковані, зведені;

- за методами розробки: розрахунковий, аналітичний, дослідний, дослідно-статистичний і комбінований.

Розрахунково-аналітичний є єдиним науковим методом нормування. Він ґрунтується на вивчені факторів, що визначають витрати ресурсів та встановлення кількісного впливу кожного з них чи їх сукупності на рівень норми. Особливо доцільно його застосування в нормуванні основних матеріалів і витрат праці у всіх галузях промисловості, а також палива та енергії в енергомістких виробництвах.

Дослідний метод ґрунтується на визначенні норм і нормативу на основі спостереження, лабораторних дослідів і експериментальних досліджень, він застосовується більш широко але є менш точним, тому що не враховує впровадження нової техніки і прогресивної технології, передового досвіду, наукової організації праці і тому не сприяє виявленню і використанню резервів економії матеріальних та трудових ресурсів. його доцільно застосовувати для нормування витрат допоміжних матеріалів, сировини і матеріалів у виробництвах заснованих на хімічних технологіях, а також у виробничих галузях.

Дослідно-статистичний метод нормування праці полягає у встановленні норм на основні фактичних даних про витрати праці чи матеріалів на одиницю продукції у минулий період. він є неточним, тому що спостерігається значне відхилення фактичних витрат від планових. Тому цей метод може використовуватися при орієнтованих та укрупнених розрахунках.

Комбінований метод нормування – спосіб розробки індивідуальних норм витрат сировини, матеріалів, палива і енергії з використанням одночасно двох або трьох методів: розрахунково-аналітичного, дослідного та дослідно-статистичного.

Впровадження прогресивної технології виробництва, наукових методів, організації праці, розвиток раціоналізації приводять до постійної зміни нормативної інформації на підприємстві, необхідності її систематичного перегляду.

Розробка прогресивних норм здійснення в наступній послідовності:

- проводиться аналіз використання ресурсів і виявляються внутрішньовиробничі резерви по їх економії;

- розробляються заходи щодо мобілізації і використання резервів економії ресурсів, розглядаються передумови впровадження й освоєння прогресивних норм;

- розраховується економічна ефективність очікуваних заходів.

Показники, що застосовуються при складанні планів.

Показники, що використовуються в плануванні, поділяються на кількісні і якісні, об’ємні і питомі.

До кількісних належать: обсяг товарної, валової, реалізованої продукції, чисельність працюючих, фонд заробітної плати, сума прибутку, розмір різних виробничих ресурсів (сировини, матеріалів, палива тощо).

Якісні показники виражають економічну ефективність виробництва та окремих її чинників: підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, рентабельність виробництва, фондовіддача, якість продукції та ін.

Об’ємні показники – витрати сировини, матеріалів на одиницю продукції, капітальні вкладення на одиницю виробничої потужності та ні.

Для розрахунку показників плану використовуються натуральні, вартісні та показники витрат праці.

За об’єктом нормування всю багатогранність норм, які використовуються в народному господарстві і зокрема в машинобудуванні, можна розмежувати на такі групи:

1) норми витрат ресурсів (1 л на 100 км пробігу, кг/виріб);

2) норми режимів (праці і відпочинку);

3) нормативи ефективності.

Норми витрат відіграють особливо важливу роль у внутрішньогосподарському плануванні, оскільки безпосередньо мають відношення до величини використовуваних ресурсів.

Норми режимів регламентують використання і умови роботи виконавців (час роботи і відпочинку), обладнання (режим різання, температури, тиск, швидкість руху), виробничих площ (м2 на 1 робоче місце, освітленість), а також організаційний розпорядок виробництва та його обслуговування.

До групи ефективності належать такі нормативи, що характеризують в абсолютних та відносних величинах розвиток однієї або декількох сторін діяльності підприємства, цеху, дільниці:

- норми витрат на 1 грн ТП;

- нормативи заробітної пати та її змін;

- нормативи відрахувань від прибутку.

При складанні річних планів застосовуються диференційні норми та нормативи, а при стратегічному плануванні – більш масштабні з урахуванням їх можливої зміни.

 

 

6 Зміст поточних планів та організації їх розробки

 

Основним завданням поточного плану у загальній системі планування на підприємстві є чітке визначення всієї сукупності практичних засобів, необхідних для здійснення намічених стратегічним планом цілей, конкретизованих щодо визначеного планового періоду (року).

В сучасних умовах склад поточного плану, назви та змістовне наповнення кожного з розділів, перелік показників визначається підприємством самостійно. Хоча незалежно від складу розділів загальний зміст поточного плану є практично єдиним.

Склад розділів та показників залежить від специфіки і галузевої приналежності підприємства, методів управління, традицій, економіки тощо.

У розширеному варіанті поточний план може мати наступні розділи:

1 Економічна ефективність виробництва.

2 Норми і нормативи.

3 Планування виробництва і збуту продукції.

4 Матеріально-технічне забезпечення підприємства.

5 Персонал і оплата праці.

6 Планування витрат виробництва.

7 Фінансовий план.

8 Інновації.

9 Інвестиції і капітальне будівництво.

10 Соціальний розвиток колективу.

11 Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

У першому розділі враховуються наступні показники підвищення економічної ефективності:

- узагальнюючі показники;

- показники використання праці;

- показники використання необоротних активів, оборотних засобів і капітальних вкладень;

- показники використання матеріальних ресурсів.

У результатів розрахунків економічної ефективності повинні бути знайдені рішення, які б забезпечували більш ефективне використання ресурсів у плановому періоді та підвищували ефективність господарської діяльності підприємства.

Другий розділ «Норми і нормативи» передбачає такі основі види норм і нормативів: норми витрат живої праці, норми витрат предметів праці, норми та нормативи використання засобів праці, норми і нормативи вдосконалення організації виробництва.

У третьому розділі «Планування виробництва і збуту продукції» планується наступне: виробництва і реалізація продукції у натуральному і вартісному вигляді; зміна залишків готової нереалізованої продукції; баланс виробничих потужностей і їх використання.

Основним завданням даного розділу поточного плану є визначення оптимального обсягу продукції (послуг), який може бути вироблений та реалізований у плановому періоді, пошук можливостей найбільш повного задоволення попиту на дану продукцію.

У четвертому розділі «Матеріально-технічне забезпечення» розраховується потреба в сировині та матеріалах, паливі та енергії, обладнанні, необхідних для виконання виробничої програми.

У п’ятому розділі «Персонал і оплата праці» встановлюється загальна чисельність і структура персоналу, додаткова потреба в персоналі, джерела забезпечення додаткових потреб, звільнення персоналу, загальний обсяг фонду оплати праці, структура фонду оплати праці.

У шостому розділі «Планування витрат виробництва»:

- складається планові калькуляції собівартості основних видів продукції та кошторис витрат на виробництво продукції по підприємству;

- виявляються непродуктивні витрати та розробляються заходи щодо їх ліквідації;

- створюється база для розрахунку цін на продукцію.

У цьому розділі необхідно встановити раціональну структуру витрат виробництва, співвідношення між постійними та змінними витратами, застосовуючи прогнозний рівень витрат та повний облік резервів.

У сьомому розділі «Фінансовий план»:

- визначається фінансовий результат;

- розраховується рентабельність видів випущеної продукції;

- оцінюється вплив на собівартість, прибуток і рентабельність збільшення витрат на освоєння виробництва нової продукції;

- розробляються заходи щодо удосконалення комерційного розрахунку та госпрозрахункових взаємовідносин між підрозділами підприємства.

Фінансовий план розробляється за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку (П(С)БО), складається за видами діяльності: операційною, інвестиційною та фінансовою.

Оперативне фінансове планування містить розробку та виконання таких оперативних планів:

- оперативного фінансового плану (балансу надходжень і витрат коштів);

- платіжного календаря;

- кредитного плану;

- касового плану.

У восьмому розділі «План інновацій» планується технічний розвиток виробництва, організаційні та економічні нововведення, а також управління ними. Зміст плану:

- освоєння нових та підвищення якості існуючих видів продукції та послуг;

- застосування прогресивної технології, механізації виробництва;

- удосконалення організації виробництва, праці та управління;

- капітальний ремонт і модернізацію діючого обладнання, ведення передової техніки;

- економію матеріалів, палива, енергії.;

- проведення науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт.

У дев’ятому розділі «План інвестицій і капітальне будівництво» планування проводиться за наступними показниками:

- приріст виробничих потужностей за рахунок заходів щодо технічного переобладнання і побудов нових об’єктів;

- приріст виробничих потужностей за рахунок реконструкції;

- введення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих і побудови нових об’єктів;

- введення в дію основних виробничих і невиробничих фондів (у тому числі, об’єкти охорони природи);

- обсяги капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт;

- обсяги незавершеного будівництва;

- інші напрямки інвестицій.

У десятому розділі «Соціальний розвиток колективу» планується заходи по вирішенню таких завдань:

- покращення умов і охорона праці, покращення здоров’я працівників;

- покращення соціально-культурних та житлово-побутових умов працюючих;

- удосконалення стилю і методів керівництва колективом.

У одинадцятому розділі «План охорони природи та раціональне використання природних ресурсів» передбачає наступні напрямки діяльності:

- охорона і раціональне використання природних ресурсів;

- охорона повітряних басейнів;

- охорона та раціональне використання земель;

- охорона та раціональне використання мінеральних і природних ресурсів.

 

Загальний порядок розробки поточного плану є такий. Спочатку кожен із розділів плану розробляється окремо як проектний варіант. Далі відбувається взаємне коригування розділів до повного їх узгодження і збалансування як за матеріально-фінансовими ресурсами, так і за періодами виконання. Це дозволяє створити динамічну систему взаємозв’язку виробничих, технічних, економічних, операційно-технічних заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети; передбачити порядок і черговість виконання робіт; встановити терміни і відповідальних виконавців з усього спектру різноманітних операцій, які передбачені планом; визначити джерела і розміри фінансування, а також припустимі витрати щодо кожного заходу, етапу і виду роботи.

Структура планових органів як основна частина процесу управління підприємством може базуватися на таких організаційних формах:

- з централізованими функціями планування;

- із децентралізованими функціями панування.

У вітчизняній практиці планування носить децентралізований характер і зосереджено практично у всіх функціональних відділах підприємства.

 

Література: [6, с.10-13], [10, с.351-355,360,362], [11, с.7-9,14-15,39-43].

 

Питання для перевірки знань

1 У чому полягає планування?

2 Основні принципи планування. В чому їх суть?

3 Методи планування.

4 Які основні завдання поточного плану?

5 Які види інформації для планування діяльності підприємства існують?

6 Класифікація економічних норм і нормативів.


Тема 1.2 Планування реалізації продукції

 

План

1 Маркетингові дослідження

2 Планування реклами та комунікаційної політики у здійсненні планів збуту продукції

3 Складання плану збуту продукції, його зміст та призначення

 

 

1 Маркетингові дослідження

 

Збут підприємством свого товару – це процес реалізації промислової продукції з метою задоволення потреб і запитів споживачів та отримання прибутку.

Основне завдання плану збуту – розробка та обґрунтування реальної збутової програми, яка охоплює найбільш суттєві аспекти ринку: ціноутворення, заходи, щодо сприяння збуту, просування товарів на ринку, систему розподілу та постачання продукції та ін. постійне дослідження ринку необхідно проводити за допомогою маркетингу.

Служба маркетингу на підприємстві – спеціальний підрозділ, основними завданнями якого є:

- комплексне вивчення ринків і перспектив їх розвитку, виявлення незадоволених потреб у товарах і послугах, пристосування виробництва до вимог споживачів;

- вивчення діяльності конкурентів, стратегії і тактики їх впливу на покупців (реклами і цінової політики, інших методів конкурентної боротьби), формування попиту і стимулювання збуту; планування і здійснення збутових операцій, забезпечення умов для стійкої реалізації товару; ринкова організація виробництва, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт.

Керівники служби маркетингу та його співробітників повинні вміти вибирати вигідні ринки, аналізувати ринкову ситуацію, готувати рекомендації щодо випуску нових товарів і давати прогнози ринку, розробляти стратегію, тактику і програму маркетингу, виробляти основні вимоги до товару, його асортименту, визначити цінову і збутову політику підприємства і контролювати їх здійснення.

Робота з організації збуту починається із вивчення ринку та проведення маркетингових досліджень:

- дослідження потреби ринку;

- інформуються потенційні клієнти про їхнє потреби, а також товари та послуги, що задовольняють ці потреби;

- визначаються ціни на продукцію та прогнозування власні ціни.

При виявленні потреб ринку необхідно уявлення про загальний попит ринку.

Попит – це відношення між ціною товару і його кількістю, яку покупці хочуть та в змозі придбати.

Формування попиту – це дії підприємства, метою яких є інформованість потенційних покупців про товар, його особливості, технічний рівень, економічні параметри, ціни, додаткові послуги, які надаються при придбанні товару, про сервіс, а також про фінансову стійкість самої фірми – продавця, її репутацію. Основний інструмент формування попиту – реклама.

Закон попиту стверджує, що чим нижча ціна товару (за інших рівних умов), тим більша його кількість, яку покупці хочуть та можуть придбати і навпаки.

При вивченні попиту на продукцію визначаються:

1) загальна місткість ринку протягом планового періоду;

 

 

де n – кількість продукції;

q – середня кількість покупок 1 покупця;

p – середня ціна товару.

 

2) місткість територіального ринку, де розміщене підприємство.

3) Результати ринкового тестування, яке проводиться з метою вивчення можливостей реалізації нового товару.

4) Результати аналізу даних про реалізацію продукції в минулих роках.

Обсяги збуту продукції широкого вжитку плануються на основі договорів, що укладаються лише виробником і споживачем, та інших замовлень.

План збуту продукції промислового призначення розробляється на основі державного замовлення і контракту, портфеля інших замовлень, договорів між виробниками і споживачами. При плануванні збуту цієї продукції необхідно враховувати у які роки (періоди) життєвого циклу буде вироблятися та реалізовуватися така продукція.

Життєвий цикл визначає такі етапи існування товару на ринку: розробка, виведення на ринок, росту, зрілості, занепаду.

Крім того існує зв'язок між ціною товару і його кількістю, яку продавці хочуть і можуть продавати – це закон пропозиції, який стверджує, що за інших рівних умов чим вища ціна товару, тим більше бажання продавця зробити цей товар доступним (виробити його, запропонувати на продаж).

Які ж фактори (детермінанти) випливають на обсяг попиту на товар?

Найістотніша детермінанта – ціна товару.

Цінова еластичність попиту – сутність змін обсягу збуту продукції в залежності від динаміки цін на неї. Еластичність попиту різна і залежність від новизни товару, особливостей виробництва, включаючи доступ на ринки. Крім того на обсяг попиту впливають ще ряд факторів: якість тавру, упаковка, реклама товару, доходи покупців, діяльність продавців, сервіс обслуговування, канали поширення.

Закінчується робота по плануванню збуту складанням портфеля замовлень. У ринковій економіці портфель замовлень формує відділ маркетингу підприємства самостійно. Як правило портфель замовлень складається із 3 розділів.

1) поточних замовлень, що забезпечують ритмічну роботу підприємства в даний період;

2) середньострокових замовлень на 1-2 роки;

3) перспективних замовлень.

Найважливішим фактором, який визначає рівень і рентабельність продажів, є відповідність асортименту і номенклатури продукції запитам споживачів.

2 Планування реклами та комунікаційної політики у здійсненні планів збуту продукції

 

У здійсненні розробки плану збуту вирішальне значення має його стимулювання, яке може привабити покупців і підтримувати привабливість до товару чи фірми високою споживчою цінністю і репутацією для споживачів товарів та послуг. У цьому особливу роль відіграє комутаційна політика підприємства і, зокрема, планування реклами.

Комунікаційна політика - це комплекс заходів щодо забезпечення інформованості споживачів та посередників, інших контактних аудиторій про фірми або її товари з метою просування товарів.

Цілями комунікаційної політики можуть бути:

- збільшення обсягів продажу;

- зменшення товарних запасів;

- виведення на ринки нового товару;

- створення певного іміджу фірми або його удосконалення та ін..

Основними інструментами комунікаційної політики є:

- реклама;

- стимулювання збуту;

- персональний продаж;

- пропаганда.

З економічної точки зору реклама – це оплачена форма не персональної презентації та просування товарів і послуг із чітко визначеним джерелом фінансування.

Для реалізації маркетингових цілей застосовуються такі види реклами:

Інформаційна реклама застосовується переважно з метою створення попиту на етапі виведення нового товару на ринок (інформація про товари, форму, образ підприємства).

Переконуюча реклама застосовується на етапі збільшення випуску продукції з метою переконання споживачів у перевазі певної марки товару. Часто набуває форми порівняльної реклами.

Нагадувальна реклама використовується на етапі зрілості для того, щоб змусити споживача згадати про товар (нагадує про товар, місце його продажу).

Підкріплююча реклама після купівлі запевнює покупців товару у правильності вибору.

Престижна реклама створює певний імідж підприємства.

Засобами поширення реклами підприємства є:

- друкована реклама (газети, журнали, книги, довідники, листівки, каталоги, проспекти, візитні картки і т.і.);

- зовнішня реклама (великогабаритні плакати, електрифіковані і світлові панно з нерухомими, анімаційними чи запрограмованими написами, просторові конструкції тощо);

- реклама на транспорті (усередині і зовні транспортних засобів, на зупинках, залізничних і автовокзалах, аеро- і морських портах);

- екранна реклама (кіно – і телереклама, слайди, радіо реклама).

Планування рекламної компанії передбачає наступні послідовні етапи:

- визначення цілей та об’єктів рекламної кампанії;

- визначення цільової аудиторії реклами;

- вибір засобів реклами;

- підготовка рекламного звернення;

- розробка графіків виходу реклами;

- складання бюджету просування товару;

- попередня оцінка ефективності реклами.

Складання кошторису на рекламні витрати пов’язане з вибором методу їх визначення. Найбільш поширеними є п’ять методів:

1 Метод визначення бюджету просування з орієнтації на збут. Бюджет визначається як відсоток від обсягу збуту минулого року або середнього показника за минулі роки, або очікуваного збуту у плановому періоді. Водночас до суттєвих недоліків методу можна віднести: перебільшення ролі інтуїції; бюджет просування майже не пов'язаний з іншими цілями; важко передбачити результат рекламної кампанії або заходи із стимулювання збуту, успіх або, навпаки, невдачу.

2 Метод з орієнтації на загальний бюджет маркетингу. Для визначення витрат на маркетинг користуються формулою розрахунку прибутку:

 

 

де П – прибуток;

N – обсяг продажу, шт.;

Р – прейскурантна ціна, грн.;

Втк – транспортні, комісійні та інші витрати на продаж одиниці товару, грн.;

ЗВ – змінні витрати на виробництво одиниці товару, що залежить від обсягів виробництва і не пов’язанні з маркетингом, грн.;

ПВ – постійні витрати, що не залежать від обсягів виробництва і не пов’язані з маркетингом, грн.;

Вр – витрати на рекламу, грн.;

Вз – витрати на стимулювання збуту, грн.

Отже витрати на просування визначаються за формулою:

 

 

Суттєвим недоліком такого підходу є залишковий принцип формування бюджету. Це може призвести до того, що реклама, через брак або обмеженість коштів, не виконує свого призначення.

3 Метод паритету з конкурентами. Назва методу визначає його сутність: бюджет збільшується або зменшується адекватно діям конкурентів. Але, по-перше, відсутня вичерпна інформація щодо витрат конкурентів, а по-друге, не існує двох однакових підприємств. Вони різняться за популярністю, лояльністю покупців до торгової марки, певними характеристиками товару. Водночас, метод виходить із припущення, що імідж підприємств-конкурентів, а також продукту, які вони виготовляють, схожі між собою.

4 Метод визначення бюджету із розрахунку на одиницю продукції. Якщо структура асортименту продукції підприємства є стабільною, а також стабільними є показники збуту, буде доречним використання цього методу.

5 Метод визначення бюджету за цілями і завданнями рекламної кампанії. Цей метод є одним із найкращих. Адже чітко визначенні цілі підкріплюються певними коштами, легко піддаються контролю.

Визначений тим чи іншим способом рекламний бюджет розподіляється за видами робіт залежно від їхнього обсягу, який у свою чергу залежить від засобів реклами, діючих кількісних нормативів за одну хвилину мовлення, якщо це радіо реклама або телебачення, за одну строку аркуша – для друкованої реклами і вартості одиниці використання засобу інформації.

У плані рекламної діяльності підприємства вказуються основні види реклами, конкретні рекламні засоби, які будуть застосовуватися у плановому періоді, їх накладання або кількість необхідного часу мовлення, кількість охоплених споживачів, вартість рекламних послуг, терміни подачі рекламних матеріалів.

Ефективність реклами оцінюється з погляду на комунікаційну та збутову діяльність. Перший показник – це витрати на рекламу в розрахунку на одного покупця, а другий – витрати на рекламу в розрахунку на одиницю обсягу збуту продукції. У процесі аналізу рекламної діяльності за звітний період визначаються фактичні відхилення від планових показників. Зменшення відносних витрат свідчить про ефективну рекламну діяльність підприємства.

Але в будь-якому випадку цінність реклами визначається кінцевими показниками господарської діяльності підприємства, насамперед, приростом збуту продукції, товарообігу, одержання прибутку, хоча є і такі види реклами, що розраховані на довгострокове замовлення і спрямовані тільки на підтримку марки, престижу фірми перед споживачами. Дослідження реклами вказує керівництву підприємства також на необхідність посилення рекламної компанії, пошук нових засобів впливу на споживача, підвищення його інтересу до продукції підприємства, і як наслідок – на збільшення її збуту.

 

 

3 Складання плану збуту продукції, його зміст та призначення

 

План збуту продукції – це обсяг продукції і послуг, який визначається попитом у процесі дослідження ринку й буде реалізований у плановому році.

У будь-якому плані збуту, як правило, вказується кількість продукції кожного виду, а також робіт і послуг, які будуть реалізовані в запланованому періоді.

При рівномірних поставках обсяг продажу на плановий період можна визначити я добуток середньодобового випуску продукції на період часу за наступною формулою:

 

де Озб – запланований обсяг збуту продукції, грн.;

Ос – середньодобовий випуск (обсяг) продаж, грн.;

Тпер – запланований період збуту (днів, місяць, квартал, рік).

При нерівномірному чи нестабільному виробництві, наприклад при сезонних коливаннях виробництва, план збуту, як правило, складається на кожний місяць. В річний план збуту продукції підприємства включають: обсяг реалізації продукції на внутрішньому ринку, вартість реалізованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів власного виробництва, величина експортних поставок товарів, нормативи запасів готової продукції, обсяги наданих робіт і послуг виробничого характеру у ринкових цінах.

План обсягів продажу може мати наступну структуру:

Розділ 1. Дослідження кон’юнктури ринку.

Розділ 2. Планування асортименту.

Розділ 3. Оцінка конкурентоспроможності.

Розділ 4. Планування ціни.

Розділ 5. Прогнозування великими групами.

При плануванні ціни на продукцію в процесі обґрунтування обсягу продажу можуть застосовуватись наступні альтернативні методи ціноутворення:

- на основі витрат;

- з орієнтації на рівень конкуренції;

- параметричні (ті, що залежать від характеристики товару та його якості).

План збуту продукції визначається виходячи з обсягу товарної продукції з урахуванням зміни нереалізованих залишків на початок і кінець розрахункового періоду.

До залишків нереалізованої продукції належать:

- запаси готової продукції на складі постачальника;

- товари, відвантажені споживачам, але не оплачені ним.

Після розрахунку всіх показників, з яких складається обсяг збуту, визначається план реалізації (збуту) продукції підприємства за такою формулою:

 

 

де РП – плановий обсяг реалізації (збуту), грн.;

ТП – плановий обсяг товарної продукції, грн.;

НРПп – залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду, грн.;

НРПк – залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду, грн..

План обсягу збуту продукції визначається у діючих цінах на час складання плану. Фактичний обсяг реалізованої продукції визначається:

- за фактично діючими цінами протягом звітного періоду, це необхідно для розрахунку валового прибутку від реалізації продукції;

- за плановими цінами – для оцінки виконання плану збуту продукції.

Умови етапи розробки збуту можна відобразити алгоритм розробки плану.

На першому етапі на основі планових показників виробництва визначаються обсяги потреб у ресурсах та їх основні постачальники.

Другий етап розробки плану збуту передбачає розробку програми руху потоків виробів по всьому розподільчому ланцюгу: від виробничих підрозділів підприємства до торгових центрів кінцевого продажу, чи навіть до окремих споживачів продукції. Ця стадія пов’язана з плануванням потреби у складських приміщеннях і транспортних засобах.

На заключному етапі розробки плану збуту складається програма масових переміщень товарів, оптимізується схема розміщення складських приміщень і транспортних потоків, складаються календарні плани-графіки підготовки товарів для відвантаження і поставок.

Важливою характеристикою ефективності розроблених планів збуту можуть бути витрати збуту, які коливаються у зарубіжних підприємствах, залежно від виду продукції і умов поставок, у межах від 2 до 20% загального обсягу продажу товарів.

На вітчизняних підприємствах витрати, пов’язані зі збутом продукції, плануються і визначаються фактично за звітний період у статті «витрати за збут». Вони розраховуються на плановий період і включаються у кошторис витрат.

Витрати на збут до конкретної продукції належать по-різному, залежно від того, які це витрати: прямі чи непрямі. Прямі витрати можна віднести безпосередньо до окремих виробів (витрати на тару, рекламу, транспортування у зазначений район ринку). Непрямі витрати (комісійні виплати організаціям збуту, дослідження ринку та виявлення потреби у продукції, проведення ярмарків, презентація товару та інші маркетингові витрати) при калькулюванні собівартості окремих виробів розподіляються між виробами пропорційно виробничої собівартості.

Значну частину у непрямих витратах на збут займають комісійні виплати організаціям збуту, їх розмір залежить від каналів збуту продукції.

Із метою зниження цін на товари підприємства скорочують канали збуту, реалізують свою продукцію у фірмових магазинах підприємства або застосовують методи прямого продажу – безпосередньо кінцевому споживачу.

Політика стимулювання збуту проводиться стосовно тих товарів, на які можна підвищити попит, є надія збільшити обсяг збуту і прибуток підприємства.

 

Література: [10, с. 435-438, 439-442], [11, с.44-52, 52-56, 56-60].

 

Питання для перевірки знань

1 Що таке стимулювання збуту?

2 Яку роль відіграє план збуту у виробничій програмі підприємства?

3 Охарактеризуйте етапи складання плану збуту.

4 Що таке комунікаційна політика, її складові, мета та інструменти?

5 З якими найбільш поширеними методами пов’язане складання кошторису витрат на рекламу?

6 Які показники характеризують план збуту продукції? Яка методика їхнього розрахунку?

7 Як плануються витрати, пов’язані зі збутом продукції?


Тема 1.3 Виробнича програма підприємства і її ОБҐРУНТУВАННЯ

 

План

1 Зміст та основні завдання виробничої програми підприємства

2 Формування та методика розрахунку показників плану виробництва

3 Планування обсягів виробництва продукції у вартісному вимірі

4 Оптимізація та календарний розподіл виробничої програми

5 Виробнича потужність підприємства і фактори, які її визначають

6 Методика обчислення виробничої потужності

7 Динаміка виробничої потужності та ліквідація диспропорцій виробничих потужностей підрозділів підприємства

 

 

1 Зміст та основні завдання виробничої програми підприємства

 

Виробнича програма підприємства (план виробництва продукції) визначає складність та якість продукції, яка підлягає виготовленню й доставці споживачам в плановому періоді згідно з договорами поставок. Цей план є вихідним і провідним розділом як перспективного, так і поточного планування економічного й соціального розвитку підприємства. На його основі визначаються потреби у виробничих ресурсах, економічні результати господарської діяльності підприємства і, зрештою, зміст інших розділів плану економічного і соціального розвитку.

Основним завданням плану виробництва та реалізації продукції є максимальне задоволення потреб споживачів і народного господарства в цілому у високоякісній, конкурентоспроможний продукції при найкращому використанні ресурсів з метою отримання прибутку. Для вирішення цього завдання в процесі планування необхідно дотримуватись таких вимог:

- обґрунтування обсягів виробництва замовленнями споживачів та достовірний облік попиту на продукцію:;

- повна узгодженість натуральних і вартісних обсягів виробництва, постачання та реалізації продукції;

- забезпечення плану виробництва можливостями підприємства і в першу чергу його виробничою потужністю.

При складанні виробничої програми слід орієнтуватися на вибір таких товарів, робіт та послуг, які принесуть виробникам найбільші прибутки.

Виробнича програма за номенклатурою та обсягом випуску продукції повинна забезпечити повне завантаження всіх робочих місць та персоналу.

 

 

2 Формування та методика розрахунку показників плану виробництва

 

План випуску продукції визначається підприємством самостійно шляхом вивчення ринків збуту, державних замовлень, державних контрактів, діючих прямих тривалих зв’язків з підприємствами-споживачами, інших укладених господарських угод.

Державні замовлення промисловим підприємствам включають поставку продукції, яка необхідна вирішення загальнодержавних і соціальних завдань, зміцнення обороноздатності країни, виконання науково-технічних програм, в тому числі впровадження у виробництво найважливіших видів нової продукції.

Виконання державних замовлень повинно бути вигідним для підприємства з позицій його господарських інтересів, що досягається шляхом надання певних пільг та переваг у матеріально-технічному забезпеченні, ціноутворенні, отриманні кредитів тощо. Розширення економічного стимулювання державних замовлень дозволяє розміщувати їх на підприємствах на конкурсній основі.

Забезпечуються виконання державних замовлень серед укладання контракту, який є основним документом, що визначає права та обов’язки державного замовника і постачальника по забезпеченню державних потреб.

Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів Державного бюджету, а державного замовлення – за рахунок власних коштів підприємства та організацій і наявних кредитних ресурсів.

Крім потреби, продукції в визначеної законами ринку, при розробці плану виробництва необхідно враховувати загальні виробничі можливості підприємства: склад та кількість обладнання, наявність виробничих площ, чисельність працюючих, забезпеченість виробничими ресурсами та інших факторів, а також можливості їх зміни. Одним із важливіших факторів, що впливає на формування плану виробництва, є зміна попиту на продукцію.

План виробництва продукції складають за визначеною номенклатурою, асортиментом та якістю.

Номенклатура – це укрупнений перелік видів продукції (обладнання, запасні частини, меблі, швейні вироби тощо).

Асортимент продукції – це розгорнутий перелік номенклатури продукції залежно від призначення, типу, артикулу, якості та інших ознак продукції.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно договорів поставок.

Для того, щоб вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції, оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу. В основу панування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції, в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.

Номенклатура – це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновидність виробів в межах даної номенклатури. Звичайно, натуральні показники представляються у фізичних одиницях виміру (штуки, метри, тонни тощо). При широкому асортименті виробництва продукції доцільним є застосування умовно-натуральних та умовних одиниць.. суть умовно-натуральних одиниць полягає в тому, що одна із різновидностей продукції приймається за базу, а решта приводиться до єдиного вимірника на основі відповідних коефіцієнтів перерахунку.

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою і децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів (фінансування за рахунок держбюджету України) і державних замовлень (фінансуються за рахунок власних коштів підприємства та кредитних ресурсів). Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачем шляхом укладання договорів поставок.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:

 

 

де ОВ – обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП – обсяг поставок в натуральних одиницях;

Зп та Зк - запаси продукції на складі на початок і на кінець планового року, натуральних одиницях.

При аналізі виконання підприємством плану по номенклатурі і асортименту дається кількісна оцінка виконання плану шляхом обчислення фактичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів.

 

 

3 Планування обсягів виробництва продукції у вартісному вимірі

 

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, нормативної вартості обробітку валового і внутрізаводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов’язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу. Обсяг товарної продукції (ТП) визначають за формулою:

 

 

де Nі – випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Ці – оптова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;

Р – вартість робіт і послуг на сторону.

 

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі незалежно від ступеня її готовності і визначають за формулою:

 

 

де НЗВп, НЗВк – вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

Іп та Ік – вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду, грн..

 

Валовий оборот підприємства (ВО) – це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства чи поза ним.

Внутрізаводський оборот (ВЗО) – це та кількість продукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки. Валову продукцію можна також обчислити:

 

 

Реалізована продукція (РП) – це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реалізованої продукції обчислюється за формулою:

 

 

де Гп, гК – залишки готової нереалізованої продукції відповідно на початок і кінець планового року, грн.;

Внп, Внк – залишки продукції відвантаженої, за яку термін оплати не настав і продукція знаходиться на відповідному зберіганні у покупців відповідно на початок і на кінець планового року, грн.

 

Обсяг чистої продукції (ЧП) обчислюється за формулою:

 

 

де М – матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

 

Чиста продукція підприємства може бути такою обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і прибутку.

Показник умовно чистої продукції обчислюється за формулою:

 

 

Величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НЗВ) визначається:

 

 

де N – кількість виробів в натуральних одиницях;

С – собівартість одного виробу, грн.;

Тц – тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів;

Кнз – коефіцієнт наростання затрат при виготовленні виробу.

 

або

 

де М – сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;

С – собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн.;

Со – одноразові витрати на початку циклу виготовлення продукції, грн.;

Сп – поточні витрати на виготовлення продукції, грн.

 

Виробнича програма будь-якого підприємства повинна бути обґрунтована наявними виробничими ресурсами (виробничими фондами, трудовими і матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства. Обсяг виробництва, наприклад, валової чи товарної продукції, може бути обчислений через величину згаданих ресурсів таким чином:

 

 

де Офсер – середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.;

Фв – фондовіддача, грн.

 

 

де Ч – чисельність працюючих на підприємстві, чол.

ПП – продуктивність праці, яка може бути виражена показником виробітку, грн./чол.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках може бути обчислений, виходячи із величини матеріальних ресурсів, поставлених підприємству в плановому році (Маг) і норми витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції (q).

 

 

Від рівня використання виробничої потужності підприємства (тобто максимально можливого обсягу випуску продукції при встановленій величині виробничих фондів та організації виробничого процесу) залежить обсяг випуску продукції:

4 Оптимізація та календарний розподіл виробничої програми

 

Незалежно від форм власності процес розподілу виробничої програми між конкретними виконавцями (цехами, дільницями, бригадами, робочими місцями) здійснюється по єдиній схемі, на основі одних і тих самих функцій управління.

Прийнята програма конкретизується за окремими деталями, вузлами та доводиться до кожного з основних виробничих підрозділів підприємства.

Розподіл програми по цехах, як правило, здійснюється в розрізі кварталів та місяців року. Ця робота є основною функцією планових служб. Формування виробничої програми та її розподіл по цехах здійснюється зазвичай один раз на рік. Однак у процесі її реалізації можливі різного роду коригування по зміні номенклатури, кількості, обсяг робіт.

Слід зазначити, що квартальні та місячні періоди планування не є випадковими. Вони традиційно визначають межі, відповідно до яких кожний цех звітується перед керівництвом підприємства про виконання своєї виробничої програми, а значить, кількісних та якісних показників роботи, внаслідок чого підводяться підсумки реалізації загальної мети підприємства, тактичних цілей та оперативних завдань кожного цеху.

Цехи на основі номенклатурно-календарних планів формують на кожний місяць виробничі програми по запуску та випуску закріплених з ними виробів з урахуванням додаткових пропозицій з боку відділу замовлень або виробничо-диспетчерського відділу та розподіляють їх по дільницях (бригадах). Доведення сформованої виробничої програми до робочих місць вимагає врахування в ній конкретних умов, що склалися, а також можливості виконання робіт у межах встановлених строків, результат виконання попередніх виробничих завдань.

В цих умовах для дільниць та бригад розробляється два види виробничих завдань: оперативно-календарний план запуску-випуску деталей з урахуванням рівномірного та ритмічного випуску продукції; а також змінно-добові завдання з конкретним закріпленням деталей (операцій) за робочими місцями. Ця робота носить оперативний характер, відповідно і період, на який вона направлена, короткий – в межах тижня, доби, зміни.

Формування цехових виробничих програм, їх доведення до робочих місць, відповідне коригування в процесі виконання регулярно повторюється протягом року плановими службами та їх керівниками.

 

Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів, тобто бути оптимальною.

Оптимальна виробнича програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.

Оптимізація виробничої програми проводиться з метою:

1 Планування оптимальної структури номенклатури продукції;

2 Визначення максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічні межі нарощування виробництва.

Перша проблема може бути вирішена за допомогою економіко-математичних методів:

- симплекс-методу лінійного програмування, при якому вибирається критерії оптимізації та його математична форма – цільова функція, якою можуть бути: максимальний прибуток, максимальний обсяг виробництва, рівномірне завантаження устаткування, та приймаються наступні обмеження: повне завантаження кожної групи устаткування, трудомісткість програми, витрати матеріальних ресурсів;

- метод «гілок і обмежень» відсіювання неефективних розробок плану;

- більш простий та доступний метод оптимального формування виробничої програми за допомогою інтегральних показників, при якому формування плану продовжується до виконання встановленого критерію оптимальності.

 

 

5 Виробнича потужність підприємства і фактори, які її визначають

 

План виробництва продукції не може бути затвердженим, якщо він не узгоджений з розрахунками виробничої потужності підприємства.

Виробнича потужність підприємства – це максимально можливий річний випуск продукції в номенклатурі та кількісних співвідношеннях, встановлених планом, який досягається при повному використанні виробничого обладнання і площ на осевої застосування прогресивної технології, раціональної організації праці та виробництва.

Виробнича потужність підприємства визначає рівень виробництва продукції, товарів та послуг, міру отримання обсягу випуску або верхню межу продажу продукції. В кінцевому розрахунку виробнича потужність означає здатність підприємства виробляти власну продукцію протягом визначеного періоду робочого часу.

Верхня її межа обумовлена наявністю виробничих площ, технологічного обладнання, трудових ресурсів, матеріалу та капіталу.

Процес формування та використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів, які можуть бути поділені на дві групи:

- фактори, що впливають на розширення фронту роботи;

- фактори, які впливають на підвищення продуктивності устаткування та робочих місць.

Розширення фронту роботи залежить насамперед від кількості обладнання та виробничих площ. Устаткування та робочі місця необхідно планувати так, щоб їх структура відповідала машино-місткості (трудомісткості) виробів і не погіршувала співвідношення між виробничими потужностями дільниці та цехів підприємства.

Фактори підвищення продуктивності устаткування пов’язані головним чином з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування, удосконаленням технології, якістю предметів праці та кваліфікацією працівників.

Вплив зазначених факторів знаходить своє відображення у величині трудомісткості продукції.

До важливих економічних ресурсів, які широко використовуються в процесі виробництва продукції, виконанні робіт та наданні послуг, відносять в першу чергу засоби виробництва та предмети праці. Як відомо, на підприємстві величина цих виробничих ресурсів обмежується багатьма факторами та показниками. Відповідно, планування виробничої програми повинно базуватись на повному використанні всіх видів ресурсів підприємства, головними з яких є технологічне обладнання та матеріали, що застосовуються. Повне їх використання означає відповідність запланованої виробничої програми підприємства або підрозділу його виробничої потужності.

Правильне планування потужності має велике значення не тільки в раціональному використанні ресурсів, а й в стабілізації виробництва та насиченні ринку необхідними товарами. В ринкових умовах виробнича потужність за своєю суттю визначає річний обсяг пропорцій підприємства, що враховує наявність та використання ресурсів, рівень та зміну діючих цін та інші фактори.

Виробнича потужність та пропорція характеризують існуючу на підприємстві технологію та організацію виробництва, склад та кваліфікацію персоналу, а також динаміку їх зростання та перспективи розвитку. Будучи величиною динамічною, виробнича потужність повинна бути збалансована з виробничою програмою, або, інакше кажучи, необхідно досягти рівноваги між попитом та пропозицією на продукцію та послуги. Цієї вимоги необхідно дотримуватись при плануванні виробничої потужності підприємства або його підрозділів. При перевищенні попиту над пропозицією необхідно в проектах планувати відповідний приріст виробничої потужності.

 

 

6 Методика обчислення виробничої потужності

 

Виробнича потужність – динамічний показник, що змінюється під впливом науково-технічного прогресу, росту кваліфікації кадрів, удосконалення організації виробництва та інших факторів. На його величину безпосередньо впливає надходження і вибуття виробничого обладнання протягом року. Тому доцільно щорічно складати баланс виробничих потужностей та їх використання. Для цього визначається вхідна виробнича потужність на початок планового періоду (МВХ), далі підраховується її збільшення за рахунок введення додаткових потужностей (МВВ) чи вибуття (МВБ). В результаті підрахуватися вихідна потужність (МВИХ) на кінець року і середньорічна (МСР):

 

де t1, t2 – число місяців від моменту зміни потужності до кінця року.

У промисловості розрахунок потужності проводиться по випуску конкретних видів продукції, а узагальнюючий показник визначається по загальному випуску продукції в порівняльних цінах:

 

 

де М – виробнича потужність, тис. грн.;

Цпі – порівняльна оптова ціна, приймається, як правило, за станом на 1.01 планового року;

Nimax – максимально можливий випуск і-го виду продукції;

п – кількість номенклатурних позицій у плані виробництва.

 

Виробнича потужність у натуральних або умовно-натуральних вимірниках визначається у загальному вигляді як співвідношення наявного фонду робочого часу (Ф) до трудомісткості одиниці продукції (t)

Первинними ланками для розрахунку виробничої потужності служать частіше за все групи взаємозамінного обладнання, а в масовому виробництві – поточні лінії або спеціалізовані робочі місця.

При цьому виробнича потужність групи обладнання визначається за формулою:

де ФЕФj – ефективний річний фонд часу одиниці j- го обладнання, який розраховується виходячи із затвердженого режиму роботи й норм часу на ремонт і технологічні зупинки;

Сj – кількість одиниць обладнання;

tПРj – прогресивна трудомісткість обробки виробів на j- тому обладнанні, яка визначається шляхом коригування діючих норм на прогресивний коефіцієнт їх виконання, який, в свою чергу, статистично розраховується як середньозважена величина використання норм базового року.

Якщо на дільниці проходить обробку однотипні вироби, то розрахунок виконується по типовому виробу-представнику, і потужність буде виражена обсягом випуску виробу-представника.

У багатономенклатурному, одиничному або дрібносерійному виробництві при розрахунку потужності наявний фонд часу групи обладнання співвідноситься з прогресивною трудомісткістю виконання виробничої програми по цій групі обладнання, і виробничу потужність у цьому випадку вимірюють в одиницях програм (або у %):

де КМj – коефіцієнт потужності по групі j- го обладнання;

Ni – план випуску і-го виробу.

У слабо механізованих та більшості складальних цехів і дільниць виробнича потужність визначається за виробничою площею:

, або

де S – виробнича площа цеху, м2;

ФН – номінальний річний фонд часу, дн.;

Тці – тривалість виробничого циклу виготовлення виробу, дн.;

Sі –питома площа для виготовлення і-го виробу, м2.

Виробнича потужність виробничих підрозділів (наступних ланок) визначається за потужністю провідної ланки (підрозділу) попереднього ступеня: дільниці – за потужністю провідної групи обладнання; цеху – за потужністю провідної дільниці; підприємства – за потужністю провідного цеху.

Під провідною розуміють ланку, на якій виконуються основні технологічні процеси й операції по виготовленню продукції та зосереджена значна частина основних фондів і трудовитрат.

 

 

7 Динаміка виробничої потужності та ліквідація диспропорцій виробничих потужностей підрозділів підприємства

 

Розрахунок виробничої потужності служить для обґрунтування виробничої програми, виявлення та мобілізація резервів і вузьких місць виробництва.

Ті підрозділи, потужність яких менша потужності провідного підрозділу, називають вузькими місцями. При їх наявності необхідно розробляти організаційно-технічний комплекс заходів по їх розшивці: модернізація і заміна обладнання; удосконалення технології й інтенсифікація режимів роботи; наукова організація праці з одночасним зазначенням заходів по використанню резервів пропускної здатності обладнання.

Для визначення міри відхилень потужностей виробничих підрозділів підприємства та ліквідації диспропорцій між ними передусім необхідно здійснити оцінку рівня використання виробничих потужностей, яка відіграє провідну роль в системі управління виробничою діяльністю підприємства, на основі таких показників:

- Коефіцієнт використання проектної потужності:

де QФ – фактичний випуск продукції;

МПР – проектна потужність.

- Коефіцієнт використання виробничої потужності, яка може значно відрізнятися від проектної:

де Qпл , QФ –плановий та фактичний відповідно випуски продукції;

- Група показників, які характеризують рівень використання обладнання, зокрема:

а) показник фондовіддачі:

де Фс.р. – середньорічна вартість основних фондів, грн.;

б) коефіцієнт екстенсивного завантаження обладнання:

де Fф.в – фактично відпрацьований обладнанням час, год;

Fд – час можливого використання обладнання (режимний, плановий чи дійсний фонд часу), год;

в) коефіцієнт інтенсивного завантаження обладнання:

де tтехн – технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції;

tфакт – фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції;

г) коефіцієнт змінності обладнання:

де - сумарна машино місткість продукції, нормо-год;

Свст – кількість одиниць встановленого обладнання, шт..;

Fд – дійсний фонд часу одиниць обладнання за одну зміну, год;

д) середній час роботи одиниці обладнання:

В результаті розрахунку виробничої потужності первинних ланок виявляються диспропорції.

Різниця між виробничою потужністю підприємства й обсягами випуску продукції складає резерви подальшого зростання виробництва. Цей показник, а також диспропорції між окремими ланками виробництва, які потребують усунення, покладаються в основу планування технічного розвитку й удосконалення організації виробництва.

 

Література: [9, с.145-148], [10, с.367-391], [11, с.61-65,65-70].

 

Питання для перевірки знань

1 Що таке виробнича програма, які вимірники обсягу продукції Ви знаєте?

2 Що містить портфель замовлень підприємства? Який існує зв'язок між планом виробництва і портфелем замовлень?

3 Що таке державне замовлення та державний контракт і чи вигідні вони підприємствам?

4 Що таке номенклатура і асортимент продукції?

5 Календарний розподіл виробничої програми. Яка його мета?

6 В чому муть оптимізації виробничої програми?

7 Що називається виробничою потужністю підприємства?

8 Які фактори впливають на формування та використання виробничої потужності підприємства?

9 Що таке провідна ланка виробництва, «вузькі місця» та резерви потужності?

10 Яка послідовність розрахунку виробничої потужності підприємства?

11 Назвіть основні показники використання виробничої потужності.


ТЕМА 1.4 ОПЕРАТИВНО-КАЛЕНДАРНЕ ПЛАНУВАННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

 

План

1 Зміст завдання оперативно календарного планування

2 Ритмічність виробництва

3 Особливості оперативно-календарного планування у одиничному виробництві

4 Особливості оперативно-календарного планування серійного виробництва

5 Особливості оперативно-календарного планування у масовому виробництві

 

1 Зміст і завдання оперативно-календарного планування

 

Сформована на кожному етапі планування виробнича програма підприємства повинна бути деталізована у часі та доведена до конкретних виробничих підрозділів на етапі оперативно-календарного планування. Успішне вирішення цього завдання включає широке використання економіко-математичних методів, засобів обчислювальної техніки та способів обробки даних, що реалізується в рамках системи оперативно-календарного планування виробництва.

У процесі оперативно-календарного планування використовуються розрахунки та встановлюються завдання цехам, виробничим дільницями і робочим місцям по випуску конкретних виробів, вузлів і заготівок; нормативи руху предметів праці у виробництві (нормативи запасів, розміри партії, періоди їхнього запуску-випуску та ін.); календарні графіки, якими встановлюється послідовність та строки виготовлення продукції на кожній стадії виробництва.

Основними завданнями оперативно-календарного планування на підприємстві є:

1) забезпечення ритмічного виробництва відповідно до встановлених обсягів і номенклатури, а також своєчасного виготовлення та постачання продукції споживачам;

2) забезпечення рівномірності та комплексності завантаження устаткування, працівників і площ, що сприятиме кращого використання виробничих активів;

3) забезпечення максимальної безперебійності виробництва, тобто забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу, що сприятиме зменшенню незавершеного виробництва та прискоренню оборотності обігових коштів;

4) створення умов для розвитку передових форм організації праці, а також для автоматизації об’ємних та календарних розрахунків на основі використання сучасної обчислювальної техніки.

За обсягом робіт, що виконуються, у відповідності зі змістом, оперативно-календарне планування розподіляється на календарне планування та диспетчерське регулювання.

Календарне планування– це деталізація річної виробничої програми підприємства за строками запуску-випуску кожного виду продукції і за виконавцями – в основних виробничих підрозділах першого рівня (заводах виробничого об’єднання або цехах) а всередині – на виробничих дільницях та робочих місцях.

Календарне планування містить розробку:

- календарно-планових нормативів;

- планів-графіків руху предметів праці в часі та просторі у процесі виробництва;

- у процесі календарного планування виконуються розрахунки завантаження устаткування та площ (об’ємні розрахунки);

- доведення виробничих завдань на основі розроблених планів-графіків до підрозділів, виробничих дільниць і робочих місць.

Диспетчерське регулювання – це процес, який забезпечує оперативне регулювання процесу виробництва шляхом систематичного обліку та контролю за виконанням змінно-добових завдань, поточної підготовки виробництва, оперативного усунення недоліків і відхилень, що виникають.

Основними вихідними даними для оперативно-календарного планування є:

- план випуску продукції по кварталах і місцях;

- технологічний маршрут та технологічний процес обробки деталей і складання виробів із нормами часу за операціями;

- режими роботи цехів, виробничих дільниць;

- план ремонту устаткування.

Оперативно-календарне планування виконується у масштабі підприємства по цехах і масштабі окремих цехів – по дільницях та робочих місцях.

У зв’язку з різними об’єктами планування розрізняють міжцехове і внутрішньо цехове оперативно-календарне планування.

Міжцехове планування включає встановлення цехам взаємопов’язаних виробничих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства і забезпечення узгодженості у роботі цехів при виконанні цієї програми.

Міжцехове планування спрямоване на підтримання налагодженої, ритмічної роботи основних виробничих підрозділів (заводів, цехів), забезпечення безперебійного їх постачання та обслуговування допоміжними цехами і службами.

Виробничі програми підприємства розробляються на рік із розбивкою по кварталах. Цехові оперативні програми складаються на квартал із розподілом по місяцях. Встановлюється планове завдання – програма випуску продукції у плановому періоді для кожного цеху з обґрунтуванням відповідними об’ємними розрахунками. Календарний план регламентує строки руху продукції у цехах заводу, не розкриваючи часткових, внутрішньо цехових післяопераційних строків виробництва по кожному предмету. Диспетчеризація забезпечує облік, контроль і оперативне регулювання робіт між цехами. У процесі і доведення виробничих програм до цехів, ці програми уточнюються та коригуються в залежності від результатів роботи попереднього місяця.

Міжцехове планування здійснюється виробничо-диспетчерським відділом (ВДВ) підприємства.

Внутрішньо цехове планування спрямоване на розподіл номенклатури робіт, які задані календарним планом цеху між дільницями, і доведення планових завдань до кожної виробничої дільниці та робочого місця. Зміст робіт по внутрішньо цеховому плануванню залежить від розмірів цех, його виробничої структури і в загальному вигляді включає планування роботи дільниці та підготовку завдань для робочих місць.

Робота виробничих дільниць планується на основі календарного плану цеху, що надходять з міжцехового рівня системи оперативно-календарного планування.

Ціль планування роботи дільниць – це формування плану виготовлення планово-облікових одиниць даного рівня для кожної виробничої дільниці на кожний планово-обліковий період.

Внутрішньо цехове планування і регулювання виробництва в цеху виконує виробничо-диспетчерське бюро (ВДБ), на дільниці – майстер за допомогою ВДБ.

Межі міжцехового і внутрішньо цехового планування можуть змінюватися із розвитком або впровадженням автоматизованої системи управління виробництвом (АСУВ).

У процесі розробки виробничих програм застосовується ланцюговий метод, який полягає в тому, що завдання встановлюються у порядку, зворотному до ходу технологічного процесу, тобто від складання готових виробів до заготовки і визначення потреби у матеріалах, сировинні та напівфабрикатах.

Система оперативно-календарного планування характеризується певною планово-обліковою одиницею та планово-обліковим періодом.

Планово-облікова одиниця являє собою сукупність робіт, яку розглядають як єдине ціле при плануванні, обліку, аналізі та оперативному регулюванні виробництва. Планово-обліковий період являє собою відрізок часу (зміна, доба, місяці, декада тощо), на який формується планові завдання.

В умовах одного і того є типу виробництва можуть застосовуватися різні планово-облікові одиниці продукції, яка виготовляється.

 

Таблиця 1.1 – Планово-облікові одиниці та сфера їх застосування

 

Планово-облікова одиниця Виробництво
одиничне дрібносерійне серійне багатосерійне масове
Виробниче замовлення + + +    
Вузловий комплект + + +    
Груповий комплект + + +    
Машинокомплект + + + +  
Добокомплект + + + + +
Умовний машинокомплект   + + + +
Деталь     + + +

 

 

Виробниче замовлення – це комплекс робіт, які виконуються на договірних із замовником засадах.

Вузловий комплект – вузол або складальна одиниця виробу.

Груповий комплект – технологічно та конструктивно однорідна група деталей, які мають спільні планово-організаційні ознаки: черговість подачі на складання, яка повторюється, однакова періодичність запуску-випуску.

Машинокомплектзастосовується в умовах вузької спеціалізації та містять повний комплект вузлів і деталей, які входять до виробу.

Добо комплект складається з деталей, вузлів та всіх виробів, які підлягають виготовленню протягом доби і застосовуються при відсутності у виробничій програмі підприємства провідного виробу (виробу-представника).

Умовний машинокомпект формується шляхом зведення всієї номенклатури продукції до умовного виробу. В цей умовний виріб входять деталі, вузли і вироби, які необхідно виготовляти до певного моменту.

Детальяк планово-облікова одиниця застосовується при незмінності виготовлення продукції у серійному та масовому виробництві.

Вибір тієї чи іншої планово-облікової одиниці практично визначає наперед організацію системи оперативного планування виробництва на підприємстві.

У сучасному виробництві широко розповсюджені різні системи оперативного планування, що визначаються як внутрішньо фірмовими факторами, так і зовнішніми ринковими умовами.

 

Система оперативного планування виробництва – це сукупність різних методик та технологій планової роботи, що характеризується ступенем централізації, об’єктом регулювання, складом календарно-планових показників, порядком обліку та руху продукції та оформлення облікової документації.

Системи оперативного планування:

1 Подетальна система планування призначена для умов високоорганізованого та стабільного виробництва. За цією системою планується і регулюється рух виконаних робіт, технологічних операцій і виробничих процесів по кожній деталі на певний плановий період-час, зміну, день, тиждень тощо. В основі подетальної системи лежить точне планування такту, ритму роботи поточних ліній і виробничих ділянок, правильне визначення нормальних технологічних, транспортних, страхових, міжопераційних і циклових запасів та постійна їх підтримка в процесі виробництва на суворому розрахунковому рівні. Застосування цієї системи потребує розробки складних календарно-оперативних планів, що містять показники обсягу випуску і маршрут руху деталей кожного найменування за всіма виробничими стадіями і технологічними операціями. Тому по-детальне планування доцільно застосовувати при обмеженій та стійкій номенклатурі продукції, яка випускаєтьсяв умовах багатосерійного і масового виробництва.

2 Позамовнасистема оперативного планування застосовується, в основному, в одиничному і дрібносерійному виробництві з його різноманітною номенклатурою і невеликим обсягом продукції, що випускається, та невеликим обсягом виробничих послуг. У цьому випадку об'єктом планування, або основною обліковою одиницею, є окреме виробниче замовлення, що містить декілька однотипних робіт конкретного споживача-замовника. Дана система планування базується на розрахунках тривалості виробничих циклів і нормативів випереджень, за допомогою яких встановлюються замовником або ринком потрібні строки виконання як окремих процесів або робіт, так і всього замовлення в цілому.

3 Покомплектна система оперативного планування застосовується, головним чином, в серійному і масовому виробництві. Як основну планово-облікову одиницю використовують різні деталі, що входять до збірного вузла або загального комплекту товарів, згрупованих за певними ознаками. За некомплектної системи планування календарні завдання виробничими підрозділами розробляються не по деталях окремого найменування, а за укрупненими групами, комплектними деталями на вузол, машину, замовлення, або обсяг робіт і послуг. Ця система сприяє скороченню трудомісткості як планово-розрахункових робіт, так і організаційно-управлінської діяльності персоналу лінійних функціональних служб підприємства. При даній системі значно підвищується гнучкість оперативного планування, поточного контролю і регулювання ходу виробництва, що в умовах ринкової невизначеності є важливим засобом стабілізації виробництва.

Окрім розглянутих трьох систем оперативного планування на вітчизняних підприємствах застосовуються такі їх підсистеми як:

- планування за тактом випуску виробів,

- планування по запасах,

- планування по випередженнях,

- планування на склад.

Планування за тактом випуску виробів передбачає вирівнювання тривалості технологічних операцій на всіх стадіях загального виробничого процесу у відповідності з одиничним розрахунковим часом виконання взаємопов'язаних робіт. Такт, у даному випадку, є важливим планово-економічним регулятором ходу виробництва на робочих місцях.

Планування по запасах передбачає підтримку на розрахунковому рівні запасу заготівок, напівфабрикатів і комплектуючих, що призначаються для подальшої обробки і зборки на кожній стадії виробництва. Для забезпечення ритмічної роботи взаємопов'язаних виробничих ділянок і поточних ліній визначаються нормальні розміри виробничих запасів, що являють собою відповідний запас заготівок. За призначенням запаси бувають технологічні, транспортні, страхові, міжопераційні або міжциклові. Розмір запасу може бути встановлений у деталях або днях.

Планування на склад або ринок здійснюється при випуску продукції та її постачанні на продаж у значних обсягах при невеликій трудомісткості і невеликій кількості технологічних операцій. При цій системі визначається необхідна кількість готових виробів, які повинні постійно знаходитись у проміжних або кінцевих стадіях виробництва і продажу продукції.

Оперативне планування виробництва відіграє значну роль у забезпеченні своєчасного випуску та постачанні продукції споживачам на основі раціонального використання ресурсів за певний проміжок часу, а його удосконалення сприяє піднесенню та зростанню ефективності виробництва в ринкових умовах.

 

 

2 Ритмічність виробництва

 

Основним завданням оперативно-календарного планування є забезпечення ритмічності і рівномірності виробництва.

Рівномірне виробництво - виробництво продукції відповідно до плану графіка.

Ритмічність виробництва ~ виробництво у рівні проміжки часу однакового обсягу продукції на всіх стадіях виробничого процесу.

Оцінка рівномірності та ритмічності проводиться за допомогою наступних методів їхнього розрахунку:

1 Подекадний метод оцінки ритмічності полягає в тому, що розраховуються, а потім зіставляються планові та фактичні відсотки по декадах, відхилення від запланованих відсотків свідчить про рівень ритмічної або неритмічної роботи.

Плановий відсоток ритмічності (Крт.пл.) за декаду розраховується за формулою:

 

де Дд – кількість робочих днів у декаді;

Дм – кількість робочих днів за місяць.

Фактичний відсоток визначається відношенням декадного фактичного випуску продукції у відповідних вимірниках до загального обсягу продукції, виробленої за місяць.

2 Метод оцінки за допомогою коефіцієнта рівномірностір) виконання виробничої програми визначають за формулою:

 

 

де ВПфі – фактичний випуск продукції за і-тий, але не більше планового, тис.грн.;

ВПпл.м – план випуску продукції на місяць, тис.грн.

Для оцінки ритмічності роботи підрозділів або підприємства використовується коефіцієнт ритмічності, розрахований за допомогою коефіцієнта варіації (Кv):

де – середнє квадратичне відхилення;

х – середня арифметична варіаційного ряду.

 

де – відхилення від середньої арифметичної варіаційного ряду;

- число випадків повторення (частота) відхилення.

 

При рівномірному виробництві та випуску продукції значення коефіцієнта варіації ближче до нуля, а коефіцієнт ритмічності дорівнює 1.

Цей коефіцієнт показує тільки рівномірність виробництва без зв'язку з виконанням плану, розраховується на підприємствах і в підрозділах масового та багатосерійного типу виробництва.

 

 

3 Особливості оперативно-календарного планування у одиничному виробництві

 

Головним завданням оперативно-календарного планування на підприємствах одиничного типу виробництва є забезпечення своєчасного виготовлення різних виробів відповідно до узгоджених термінів, встановлених замовниками, а також рівномірного завантаження і роботи усіх виробничих підрозділів та ланок при більш коротких вироб­ничих циклах та менших витратах на виготовлення продукції.

У силу такої специфіки застосовується позамовна система планування, тобто об'єктом планування є замовлення.

Календарне планування одиничного виробництва включає документальну розробку замовлення, формування оптимального портфелю замовлень на календарний період, розподіл програмного завдання по цехах, дільницях і по календарних періодах часу (міжцехове і внутрішньоцехове планування), а також розрахунок календарно-планових нормативів.

На підприємствах одиничного типу використовуються такі системи оперативно-календарного планування:

- позамовна - при короткому циклі складання виробу (до одного місяця);

- комплектно-вузлова та комплектно-групова системи (при тривалості складального циклу більше одного місяця).

При плануванні виробництва уніфікованих і нормалізованих деталей використовується подетальна система "на склад"; при цьому терміни запуску-випуску замовлення цих деталей не пов'язані з термінами запуску-випуску замовлення або складальних комп­лектів. Планово-облікова одиниця для підприємства в цілому складається із одного чи декількох конструктивно-закінчених виробів одного найменування, а для цеху - замовлення являє собою товарний комплект деталей, вузлів, що входять у ці замовлення.

Календарно-планові розрахунки в одиничному виробництві проводять у порядку, зворотному технологічному процесу, починаючи від заключної фази, тобто випробування виробу. Такий підхід обумовлений необхідністю встановлення строку його запуску, який вказується у договорі із замовником.

Календарно-планові розрахунки містять:

- розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення виробу;

- визначення календарних випереджень у роботі окремих виробничих підрозділів із виготовлення виробу;

- складання плану-графіка виконання замовлення;

- складання зведеного графіка виконання замовлень, що встановленні у виробничій програмі на плановий період;

- розрахунки завантаження устаткування і виробничих площ по календарних періодах (об'ємно-календарні розрахунки) і коригування зведеного графіка з метою вирівнювання завантаження по окремих планових періодах.

Провідним нормативом, на основі якого виконуються календарно-планові та об'ємно-календарні розрахунки, є тривалість виробничого циклу виготовлення виробу. Визначення тривалості циклу починається з побудови циклового графіка (циклограми) складання виробу, при цьому використовується складальна схема виробу, яка розкриває його розчленування на вузли, підвузли та інші складальні сполучення.

Тривалість окремих процесів складання (tск) розраховується за формулою:

 

де Трн – нормативна трудомісткість складальної операції, норм-год.;

Ч – чисельність робітників, які виконують цю складальну операцію, осіб;

Квн.пл. – плановий коефіцієнт виконання норм.

 

На основі циклових графіків встановлюються календарні випередження за етапами виробничого процесу.

Під випередженням розуміють відрізок часу, за який кожний попередній частковий процес повинен випереджати наступний процес. Випередження планується з метою забезпечення завершення виробничого процесу у запланований термін. При побудові циклового графіка необхідно враховувати міжцехові перерви, які мають страховий характер і становлять 3-5 днів.

При виготовленні складних технічних виробів замість циклових графіків будуються мережні, машинним способом (ЕОМ, ПК) з використанням мережних моделей, за допомогою яких визначаються критичний шлях складання виробу і роботи, які виконуються паралельно.

За критичним шляхом визначається тривалість виробничого циклу.

 

 

4 Особливості оперативно-календарного планування серійного виробництва

 

Серійне виробництво характеризується випуском більш обмеженої номенклатури виробів періодично повторювальними серіями.

У зв'язку з цим основним завданням календарного планування у серійному виробництві є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ, робітників.

Для вирішення цього завдання важливе значення мають календарно-планові нормативи, основними з яких в серійному виробництві є:

- розмір партій (серій) виготовлення виробів;

- нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску-випуску;

- тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і серій виробів;

- випередження запуску-випуску партій деталей і складальних одиниць;

- запаси.

На підставі проведених розрахунків будуються календарні плани-графіки роботи виробничих дільниць і окремих груп устаткування.

Основним календарно-плановим нормативом у серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партій запуску заготівок, деталей у виробництво.

Якщо обсяг випуску окремих виробів невеликий, то розмір серії виробів встановлюється на рівні річного завдання. Якщо кількість виробів, що планується у річній виробничій програмі, значно більша, то вона розподіляється на декілька партій, випуск яких планується у відповідних кварталах і місяцях. При цьому виникає потреба визначення економічно доцільного розміру партій з метою досягнення рівномірного завантаження устаткування і раціонального використання трудових ресурсів.

Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчо-заключного часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій у результаті їхнього багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує доповнення складських площ, при цьому уповільнюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій, який забезпечив би мінімальні витрати і збитки, тобто той розмір, що визначає оптимальну партію.

Мінімальний розмір партії деталей (ПДмін) визначається на підставі встановленого завчасно припустимого відсотка витрат часу на підготовчо-заключні роботи за такою формулою:

 

 

де Тпз – норма підготовчо-заключного часу на партію, хв.;

Тшт – норма штучного часу на одну деталь із урахуванням коефіцієнта виконання норм, хв.;

- коефіцієнт припустимих витрат часу на переналагодження устаткування (приймати 0,06-0,1).

Якщо партія деталей у процесі обробки проходить низку операцій, то величина Тпз і Тшт беруться по тій операції, яка має найбільше співвідношення між ними, тобто Тпз / Тшт - максимальне.

Розмір партії, який розрахований по цій операції, приймається і для всіх інших операцій обробки деталей у даному підрозділі.

Розрахований розмір партії деталей коригується з урахуванням умов організації виробництва, зручності планування - норма повинна бути рівною або кратною місячній програмі випуску деталей, не менше змінного або півзмінного випуску. Існують також 2 групи методів визначення розміру партії предметів праці:

До першої групи належать методи встановлення розміру партії, виходячи тільки із трудових параметрів, наприклад:

 

 

де ППмін – мінімальний розмір партії предметів праці, шт.;

- коефіцієнт припустимих витрат часу на переналагодження обладнання (приймати 0,03-0,1 залежно від виду обладнання і типу виробництва – менше значення для багатосерійного виробництва).

Тпз – норма підготовчо-заключних робіт, які приходяться на партію деталей, хв.;

Тшт – норма штучного часу, хв.;

 

Друга група методів базується (з різними уточнюючими коефіцієнтами; на визначенні сумарних мінімальних витрат, пов'язаних із переналагодженням і збереженні запасів, залежних від розміру партії.

У цьому випадку оптимальний розмір партії можна розрахувати за формулою:

 

де Nр – річний обсяг випуску, шт.;

Внал – витрати на наладку та інші роботи по підготовці до запуску, грн.;

Сд – собівартість деталі (предметів праці), грн.;

Кн – коефіцієнт, що врахує витрати на збереження запасів.

Періодичність запуску-випуску деталей в обробку, або ритм серійного виробництва (Rз-в), визначається за формулою:

 

де ПП – прийнятий розмір партій, шт.;

Nс.д – середньодобова потреба у даній деталі.

Із метою спрощення оперативного планування і регулювання ходу виробництва доцільно уніфікувати розраховані значення періодичності запуску-випуску різних деталей і довести їх до двох-трьох варіантів або прийняти єдину періодичність для всіх деталей, що виробляються на дільниці. рекомендуються такі уніфіковані величини періодичності виготовлення деталей: три місяці (3М), один місяць (М), півмісяця (М/2) та ін. розмір партій встановлюється за даними нормативної періодичності запуску випуску партій на відповідній дільниці, тобто

 

 

Кількість запусків (Кзап) у плановому періоді розраховується за формулою:

 

 

де Фпл – фонд часу у плановому періоді, годин або днів.

 

Тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей складається із технологічного циклу і міжопераційних перерв.

В умовах серійного виробництва залежно від його особливостей можуть застосовуватись покомплектні та подетальні системи планування:

- машинокомплекти, вузлові, групові комплекти, системи планування за номерами комплектів, система безперервного оперативно-календарного планування;

- система "на склад", система "Р-Г". Система "на склад" застосовується при плануванні виробництва уніфікованих і стандартних деталей, по яких терміни запуску-випуску не пов'язані з випуском особливих виробів. Система "Р-Г" - розрядна система, використовується у багатономенклатурному серійному виробництві для планування роботи обробляючих і заготівельних підрозділів.

 

 

5 Особливості оперативно-календарного планування у масовому виробництві

 

Головним завданням оперативного планування у вищезгаданих умовах є організація і забезпечення безперервного руху деталей, та виконання цих операцій у встановленому ритмі роботи.

У масовому виробництві використовуються такі подетальні системи оперативно-календарного планування:

1) за тактом потоку;

2) за термінами міжцехових подач;

3) за стандартними термінами міжцехових подач;

4) "на склад".

При плануванні роботи однопредметних безперервних потокових ліній розраховується такт роботи ліній (r) за формулою:

 

 

де Феф– ефективний фонд часу роботи устаткування, годин;

N – виробнича програма випуску деталей, шт.

 

Якщо передача проводиться не після кожного такту, а періодично, партіями, що транспортуються, ритм передачі (R) визначається за формулою:

 

 

де n, – розмір транспортної партії, шт.

Такти і ритми у масовому виробництві розраховуються по виробах і деталях в усіх цехах і дільницях.

Календарне планування масового виробництва здійснюється на основі застосування системи "за ритмом випуску". Ця система базується на вирівнюванні продуктивності усіх виробничих ланок за розрахованим тактом випуску готових виробів. У цьому випадку розподіл програмного завдання по виробничих підрозділах і календарних відрізках часу проводиться у порядку, зворотному ходу технологічного процесу. За один і той же відрізок часу (такт, годину, зміну тощо) на різних стадіях виробничого процесу повинно бути виготовлено стільки комплектів заготівок, деталей, складальних одиниць, скільки за той же час повинно бути випущено готових виробів.

 

Важливою умовою безперервності і ритмічності перебігу потокового виробництва є наявність та підтримання на регламентованому рівні запасів.

 

 

Література: [10, с.508-514], [11, с.72,76,77-78,78-85].

 

Питання для перевірки знань

1 Які основні завдання оперативно-календарного планування на підприємстві?

2 У чому суть календарного планування?

3 Що таке диспетчерське регулювання в оперативно-календарному плануванні?

4 Міжцехове та внутрішньо цехове планування, зміст та основні завдання.

5 Система оперативно-календарного планування, основні види.

6 Ритмічне та рівномірне виробництво. За допомогою яких показників проводиться їх оцінка?

7 Які особливості оперативно-календарного планування в одиничному виробництві?

8 Що таке «час випередження», як його визначають?

9 Які системи оперативно-календарного планування застосовуються в серійному виробництві?

10 Які особливості оперативно-календарного планування в масовому виробництві?

 

 


Тема 1.5 Планування матеріально-технічного забезпечення діяльності підприємства

 

План

1 Зміст плану МТЗ та послідовність його розробки

2 Планування потреби в матеріальних ресурсах

3 Запаси і регулювання їх розмірів

 

 

1 Зміст плану МТЗ та послідовність його розробки

 

Основним завданням плану МТЗ є визначення оптимальної потреби підприємства в матеріальних ресурсах для здійснення виробничо-господарської і комерційної діяльності.

При цьому розрізняють потребу до витрачання і потребу до постачання.

Потреба до витрачання встановлює кількість матеріалів, які необхідні підприємству для виконання плану обсягу продаж та інших робіт, пов’язаних з виробництвом і реалізацією продукції, для ремонтно-експлуатаційних проблем, капітального будівництва.

Потреба до постачання показує, скільки підприємство повинно отримати матеріалів із зовнішніх джерел.

План МТЗ складається з двох частин:

1. Розрахунків потреб в матеріально-технічних ресурсах:

- потреба в сировині і матеріалах;

- потреба в паливі і енергії;

- потреба в обладнані.

2. Складання балансів МТЗ.

Вихідними даними для розробки плану МТЗ є:

- плановий обсяг випуску продукції в асортименті та номенклатурі;

- прогресивні норми витрат матеріальних ресурсів;

- інформація про кон’юнктуру ринку товарів;

- аналіз витрат матеріальних ресурсів у звітному періоді;

- зміна залишків НЗВ на початок і кінець планового періоду;

- плани технічного і організаційного розвитку, технічного переозброєння і реконструкції підприємства, капітального будівництва.

Розраховується план МТЗ в річному, квартальному та місячному розрізах.

Місячні плани являють собою лімітну карту відпуску матеріалів відповідному підрозділу підприємства.

Розробка річного плану МТЗ починається знизу, з підрозділів підприємства і являє собою визначення потреби в матеріальних ресурсах, які необхідні для виконання виробничої програми, будівельних і ремонтних робіт. Вихідними даними розробки плану є виробнича програма випуску продукції, план капітального будівництва, план технічного розвитку, норми і нормативи витрат матеріалів.

Підсумовуючи потребу по кожному із напрямків, визначають загальну потребу в матеріальних ресурсах, джерела їх покриття та складають баланс матеріально-технічного забезпечення по визначеній формі. В балансі матеріальних ресурсах зіставляються потреби в матеріальних ресурсах із джерелами й розмірами їх задоволення, та визначається кількість матеріалів, які будуть постачатися зі сторони.

Баланс складається по кожному виду ресурсу. В загальному вигляді матеріальний баланс являє собою наступну рівність:

 

 

де ПВМ – потреба в виконанні виробничої програми, грн.;

ПНЗВ – потреба в поповнені НЗВ, грн.;

Пре – потреба в ремонтно-експлуатаційних роботах, грн.;

Пк - потреба на капітальне будівництво, грн.;

Пз – потреба в формуванні перехідних запасів, грн.;

Ооч – очікуваний залишок на початок планового періоду, грн.;

ОНЗВП – залишок матеріалу в НЗВ на початок планового періоду, грн.;

МВР – величина мобілізації внутрішніх ресурсів, грн.;

ОПС – обсяг постачання зі сторони, грн.

 

Важливе значення при плануванні МТЗ має аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів.

Ефективність використання ресурсів підприємства визначається за допомогою показників використання матеріальних ресурсів, які можна поділити на 2 групи:

1. Загальні:

а) Матеріаловіддача – показує скільки вироблено продукції в грошовому виразі на 1 гривню матеріальних ресурсів:

 

де ВП – вартість валової продукції, тис.грн.;

МВ – вартість матеріальних витрат, тис.грн.

 

б) матеріаломісткість показує величину витрат матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції. Визначають загальну і конкретну матеріаломісткість:

2. Конкретні:

а) коефіцієнт використання характеризує міру використання сировини і матеріалів на виробництво продукції і визначається як відношення корисних (чистих, теоретичних) витрат сировини і матеріалів до норми їх витрат на виробництво одиниці продукції;

б) витратний коефіцієнт є оберненою величиною коефіцієнту використання;

в) коефіцієнт виходу продукції із сировини визначає скільки одержано чистого продукту і який рівень відходів.

Ці коефіцієнти характеризують рівень технології та організації виробництва певного виду продукції.

 

2 Планування потреби в матеріальних ресурсах

 

При плануванні потреби в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва використовуються різні методи розрахунку.

Метод прямого розрахунку дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину планових витрат матеріалів.

Цим методом визначається потреба в сировині і матеріалах для випуску готової продукції при встановлених нормах їх витрат:

 

де Нві – норма витрат матеріалів на і-й виріб;

N – виробництво і-го виробу в плановому періоді;

п – кількість видів виробів, для яких застосовується даний метод.

 

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат матеріалів, потреба в них визначається методом аналогії.

 

де Нвб – норма витрат матеріалів на аналогічний базовий виріб;

Nн – плановий випуск нового виробу в натуральному виразі;

К – коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу (наприклад відношення маси нового до маси базового виробу).

 

При багато номенклатурному виробництві (швейна, взуттєва, радіотехнічна) потреба підприємства в матеріалах визначається за типовим представником, тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу продукції, представником якої він є за формулою:

 

де Нвт – норма витрат типового представника;

Nг – програма випуску всіх виробів даної групи.

 

Якщо на момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробленої програми в натуральному виразі, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методом динамічних коефіцієнтів:

 

де Вмф – фактичні витати матеріалів за минулий рік;

ІВП – індекс зміни виробничої програми;

ІН – індекс середнього зниження норм витрат у плановому періоді.

 

3 Запаси і регулювання їх розмірів

 

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних засобів.

Запаси- це матеріальні активи, які:

- утримуються для подальшого продажу;

- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

- утримуються для споживання під час виробництва продукції.

У господарській діяльності запаси поділяють на:

- сировину, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

- незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

- готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

- товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством із метою подальшого продажу;

- малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;

Склад запасів визначається їх найменуваннями або однорідними групами і видами).

Запаси створюються з метою сприяння:

1 Обслуговуванню споживачів (наявність запасів - важливий чинник утримування споживачів, пов'язаний із можливістю постачання продукції у будь-який час).

2 Гнучкості виробництва (здатність швидко переходити на виробництво іншої продукції завдяки запасам, можливість задовольнити попит на продукцію, яка в даний час не виробляється).

3 Визначеності виробництва (чим більш невизначена ситуація на ринку, тим більша необхідність страхування створенням резервних запасів).

4 Згладжуванню виробництва (здатність задовольняти попит у періоди максимального збуту без збільшення обсягу виробництва).

5 Отриманню прибутку шляхом цінової спекуляції (в період інфляції можна отримати прибуток купівлею запасів за нижчою ціною і продажем їх у майбутньому).

Створення та зберігання запасів потребують значних витрат, і щорічна їх сума перевищує чверть вартості самих запасів. Тому важливо керувати запасами, щоб зазначені витрати були мінімальними, і щоб забезпечувався той рівень обслуговування та задоволення запитів, який сприяє економічному розвитку підприємства.

Виробничі запаси - це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вже вступила в сферу виробництва, але ще не використо­вується безпосередньо у виробничому процесі. Отже, це предмети праці, що на­дійшли до споживача різного рівня, але ще не використовувалися і не піддавалися переробці.

Виробничі запаси розраховують в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках.

Виробничі запаси входять у число факторів, що гарантують безпеку матеріально-технічного постачання, його гнучку роботу і виступають як "страховка" виробництва.

Розмір виробничого запасу залежить:

- від величини потреби в різних видах сировини і матеріалів;

- від періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;

- від періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво;

- від сезонності постачання матеріалів;

- від співвідношення транзитної і складської форм постачання;

- від розміру транзитних постачань.

На підприємствах існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий, технологічний, поточний (складський), резервний (страховий).

Для розв'язання задач по підтримуванню оптимальних запасів матеріалів на складах підприємства використовуються методи теорії управління запасами.

Управління запасами - це встановлення моментів подачі замовлень на закупку чи виробництво товарів для поповнення запасів, і прийняття рішень про кількість замовлень чи їх обсяг. Воно включає розробку норм запасів, їхнє планування, облік, аналіз, контроль за фактичним станом та оперативне регулювання. Центральне місце в системі управління запасами відводиться нормуванню. Нормування направлене на прискорення оборотності коштів, вкладених у запаси. Але не менш важливим є те, що запаси повинні забезпечити ритмічність виробництва та своєчасне постачання продукції до споживача.

Основними об'єктивними факторами, що впливають на нормативи виробничих запасів, є величина транзитних норм відправлення та питома вага складської форми забезпечення, які в свою чергу залежать від рівня розвитку складського господарства. Оптимальний рівень запасів для підприємств по постачанню, яке гарантує надійність споживачів, оцінюється в розмірі біля 90 днів обігу.

Основна мета управління виробничими запасами полягає в такій організації поставок продукції виробничо-технічного призначення, за якої, з одного боку, відбувається економія коштів на організацію поставок, утримання запасів, зменшуються втрати від мобілізації оборотних коштів, від можливого псування ресурсів при їх тривалому зберіганні, а з іншого боку - зменшуються втрати, які можуть виникнути внаслідок дефіциту необхідної продукції.

Вибір найбільш оптимальної стратегії для управління матеріально-технічними запасами залежить від попиту на ту чи іншу статтю запасів. Попит на матеріали може бути залежним чи незалежним. Коли попит безпосередньо пов'язаний з випуском продукції, він називається залежним. Оскільки плани виробництва розробляють завчасно, то залежний попит можна прогнозувати з великою ймовірністю. Якщо попит не пов'язаний із планами випуску продукції, то він називається незалежним.

Якщо на матеріально-технічні ресурси є залежний попит, то їх обсяг та інтервал поставок можна визначити, виходячи із інтенсивності споживання того чи іншого ресурсу в одиницю часу, а також із мінімуму загальних витрат.

Рух складських запасів матеріалів планують за схемою "максимум-мінімум". Витрати матеріалів із запасу визначаються попитом або швидкістю їх використання, тобто не піддаються регулюванню запасів зі сторони управлінців. Тому вони повинні зосереджувати всю увагу на забезпеченні раціонального режиму поповнення та використанні матеріальних ресурсів.

Величина виробничого запасу обґрунтовується його нормою, що являє собою середній, на час планового періоду, запас матеріалу в днях його середньодобового споживання, який буде на кінець планового періоду як перехідний.

Регулювання запасів може здійснюватися за системами "максимум-мінімум", "стандартних партій", "стандартних інтервалів" тощо.

Найбільш відома система - "максимум-мінімум", згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи, поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається точкою замовлення (Т33) та обчислюється за формулою:

Інші системи регулювання запасів, як це видно з їх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства, і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більше оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та витрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз'їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, пов'язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають.

Контроль за величиною нормативного рівня запасу матеріальних ресурсів здійснюється за системою "максимум-мінімум"; за допомогою картотеки оператив­ного контролю забезпеченості виробництва, ЕОМ. На підставі результатів контролю приймаються необхідні заходи з регулювання рівня запасів.

Розглянута вище методика нормування виробничих запасів передбачає встановлення нормативу таких запасів стосовно умов, які склалися в передплановий період. Головне їхнє призначення - забезпечити безперервність виробництва та виконання виробничих програм.

Джерелами задоволення потреб підприємства в матеріальних ресурсах є: очікувані залишки матеріальних ресурсів на початок планового періоду, мобілізація внутрішніх ресурсів, поставки ресурсів за прямими господарськими зв'язками та закупки в торговельній мережі.

Надзвичайно важливе джерело забезпечення підприємства матеріалами - мобілізація внутрішніх ресурсів, яка здійснюється за наступними напрямками: економія матеріалів за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів, прогресивних технологій, використання вторинних ресурсів, наднормативних за­лишків тощо.

Забезпечення безперебійної і ритмічної роботи підприємства вимагає створення нормативної величини незавершеного виробництва, що обумовлена необхідністю наявності визначеної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці, в процесі їх переміщення, на випадок аварій та інших непередбачуваних обставин.

Підтримання незавершеного виробництва на рівні нормальної величини досягається завдяки обліку в обсязі випуску продукції цехів підприємства, його зміни на початок і кінець періоду, що планується. Величина незавершеного виробництва на початок запланованого періоду розраховується на основі даних про його наявність на кінець звітного періоду. Визначення нормативної величини незавершеного виробництва на кінець періоду, що планується, вимагає проведення більш ретельних розрахунків, тому що вона залежить від багатьох факторів. Нормативна величина незавершеного виробництва розраховується в натуральному і вартісному виразі з врахуванням типу виробництва і методів його організації.

У масовому виробництві на величину незавершеного виробництва здійснюють вплив наступні фактори: число робочих місць, кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці, спосіб передачі деталей (вузлів) з однієї дільниці на іншу, план виробництва та собівартість одиниці продукції.

У серійному виробництві нормативна величина незавершеного виробництва залежить від середньоденного випуску певної продукції, тривалості виробничого циклу, коефіцієнту готовності виробу і його собівартості.

В одиничному виробництві величина незавершеного виробництва залежить від коефіцієнта готовності виробу і його собівартості.

Для оцінки незавершеного виробництва в гуртових цінах використовують коефіцієнт перерахунку, який розраховується відношенням обсягу продукції, що випускається в гуртових цінах, до її собівартості.

Величину очікуваних залишків на початок планового періоду (Зоч, грн) визначають за формулою:

Інформація про фактичні залишки матеріальних ресурсів на складах і в цехах підприємства знаходиться в матеріальних картках, оборотних відомостях та інших аналітичних документах. Ці дані беруться станом на перше число місяця.

 

Організацію забезпечення цехів матеріальними ресурсами можна проводити в декілька етапів:

1) визначення потреби кожного цеху у матеріальних ресурсах;

2) встановлення нормативу цехових запасів;

3) визначення очікуваних залишків матеріальних ресурсів у цехах на початок планового періоду;

4) встановлення лімітів відпуску матеріальних ресурсів;

5) встановлення способу забезпечення цехів матеріальними ресурсами (пасивного чи активного), розробка схем та графіків забезпечення матеріалами цехів підприємства.

Потреба цехів у матеріалах, залежно від типу виробництва й особливості діяльності підприємства, визначається за певними нормами їх (матеріалів) витрат та обсягом виробничої програми.

При масовому та багатосерійному виробництві потреба в матеріалах складається у подетальному розрізі та обчислюється множенням виробничої програми деталей на подетальні норми витрат.

В умовах одиничного та дрібносерійного виробництва потреби в матеріалах визначають (у плані замовлення), виходячи з кількості виробів у замовленні та норм витрат матеріалів на виріб.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх отримують і транспортують. За умов масового та багатосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

При централізованому постачанні матеріалів у цехи й на робочі місця використовують інтегровану систему виробництва й постачання "точно в час" (японський варіант "канбан"), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно чіткого календарного графіку. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо "з коліс", зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Активний спосіб забезпечення має такі переваги порівняно із пасивним:

1) поліпшується використання транспортних засобів у результаті скорочення їх простоїв під час навантаження та розвантаження, зменшуються витрати на внутрішні перевезення, в тому числі за рахунок повнішого використання вантажопідйомності транспорту; сприяє ліквідації зайвих запасів у цехах та скороченню документообігу;

2) дає змогу поліпшити організацію виробництва, звільняючи робітників виробничого персоналу цехів та дільниць від оформлення документів на одержання матеріальних ресурсів;

3) сприяє впровадженню прогресивної транзитної системи забезпечення, за якої матеріальні ресурси, що надходять, не розвантажують на центральних складах забезпечення, а везуть просто на місце їх безпосереднього споживання - до цеху та на дільниці, при цьому значно зменшується обсяг робіт із завантаження, поліпшується обіг матеріальних ресурсів.

 

 

Література: [10, с.394-402], [11, с.88-108].

 

Питання для перевірки знань

1 Що таке план МТЗ підприємства, які його завдання та порядок розробки?

2 Яким чином відбувається матеріально-технічне забезпечення в ринкових умовах?

3 Які існують джерела МТЗ в ринкових умовах?

4 Які існують методи розрахунку потреби в матеріально-технічних ресурсах?

5 Що являє собою баланс матеріально-технічного забезпечення? Який поря­док його розробки?

6 Які Ви знаєте види запасів? Що є причиною їх створення?

7 Які існують системи регулювання запасів?

8 Для чого цехам встановлюють ліміт використання матеріалів?

9 Які критерії вибору постачальника ресурсів?

10 Які показники ефективності використання матеріальних ресурсів Ви знаєте?


МОДУЛЬ 2

ТЕМА 2.1 Планування персоналу і оплати праці

 

План

1 Зміст та завдання плану персоналу та оплати праці

2 Планування персоналу

3 Планування продуктивності праці

4 Планування фонду оплати праці

5 Планування соціального розвитку діяльності підприємства

 

 

1 Зміст та завдання плану персоналу та оплати праці

 

План кадрового забезпечення є одним із важливих розділів поточного плану. В процесі планування кадрового складу вирішується пов’язані між собою задачі економічного, психофізичного та соціального змісту.

Економічні задачі виражаються в забезпечені економічного та раціонального використання трудових ресурсів, підвищенні якості продукції. до складу психофізіологічних задач входять: створення найкращих умов для використання робочої сили, забезпечення здоров’я і працездатності працівників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі. Соціальні задачі полягають у забезпеченні виробничого розвитку працівників, росту їх культурної та технічної освіти, підвищення ступеня привабливості праці.

В плану кадрового забезпечення відображаються такі показники:

- чисельність персоналу, необхідного для виконання виробничої програми;

- загальний фонд заробітної плати;

- показники продуктивності праці;

- середня заробітна плата по кожній категорії працівників та по підприємству.

В плані визначаються також заходи щодо підготовки кадрів та підвищення кваліфікації.

Всі розрахунки плану кадрового забезпечення діяльності підприємства, продуктивності праці та визначення загально планового фонду заробітної плати систематизують в зведеному плані кадрового забезпечення.

Важливими показниками зведеного плану є виробіток валової продукції на одного працюючого, та середня заробітна плата одного працюючого. Співставлення значень цих показників дозволяє виявити, на скільки темпи росту продуктивності праці випереджують темпи росту заробітної плати, вважаючи, що наявність таких співвідношень характеризує загальну ефективність планових розрахунків.

 

 

2 Планування персоналу

 

Мета планування чисельності працівників – формування високопрофесійного, оптимального за чисельністю складу персоналу для ефективної господарської діяльності і стабільного соціально-економічного розвитку трудового колективу підприємства.

Вихідними даними при плануванні персоналу є виробнича програма, норми витрати праці, баланс робочого часу. На діючому підприємстві, в першу чергу необхідно зробити аналіз використання персоналу за базовий період. для цього важливо порівняти наявні трудові ресурси, з необхідними для виробництва фактичного обсягу продукції, розглянути абсолютне і відносне відхилення за окремими категоріями персоналу.

Абсолютні величини надлишку або недостачі дорівнюють різниці між фактичною і плановою чисельністю. Відносний надлишок або відносна недостача визначається з урахуванням виконання плану випуску продукції.

Важливо також проаналізувати використання робочого часу, вловити його витрати без поважних причин (внутрішньо змінні і цілодобові простої, прогули тощо).

Для визначення відповідності кваліфікаційного рівня робітників складності виконуємих робіт порівнюються розряди робіт із фактичними розрядами робітників у розрізі наявних професій.

Якщо середній розряд робіт нижчий за середній розряд робітників, то в такому разі необхідно завантажувати підприємство складнішою роботою (інакше це приведе до перевитрати ФЗП і зростання собівартості продукції).

Якщо середній розряд робіт вищий за середній розряд робітників, то необхідно скласти план підготовки і підвищення кваліфікації працівників на підприємстві за спеціальностями й категоріями.

Відповідність керівників і спеціалістів кваліфікаційної категорії можна визначити за допомогою атестації. Результати аналізу дають можливість виявити резерви повного використання всіх категорій персоналу у плановому періоді. Для цього розробляються організаційно-технічні заходи з реалізації виявлених резервів.

При плануванні персоналу слід розрізняти явочну, облікову та середньооблікову чисельність працівників.

Середньооблікова чисельність робітників за звітний місяць обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день квіткового місяця, тобто з 1 по 30 або 31 (для лютого – по 28 або 29 число), включаючи святкові і вихідні дні й діленням одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Чисельність працівників облікового складу за вихідний або святковий день приймається на рівні облікової чисельності працівників за попередній робочий день.

Для правильного визначення середньооблікової чисельності необхідно вести щоденний облік чисельності працівників облікового складу, який повинен уточнюватися на основі наказів (розпоряджень) про прийняття, перевезення працівників на іншу роботу, припинення трудового договору тощо.

Чисельність працівників облікового складу за кожний день повинна відповідати даним табельного обліку використання робочого часу, на основі якого установлюється чисельність працівників, які фактично з’явилися на роботу та причини їх неявок.

Певна категорія працівників підлягає виключенню із облікової чисельності (працівники, які не перебувають у штаті даного підприємства, знаходяться у відпустках по вагітності та пологах або у додатковій відпустці по догляду за дитиною до досягнення відповідного віку).

Окрім оцінки персоналу за допомогою групування за названими вище ознаками у практиці планування персоналу та управління трудовими ресурсами найчастіше використовуються показники, які потребують порівняння з аналогічними в споріднених підприємствах або мають аналізуватися в динаміці.

1 Плинність персоналу

де КЗ – кількість звільнених працівників з усіх причин;

Ч – середньооблікова чисельність працівників.

2 Стабільність персоналу

де ЗСР – загальна сума років роботи на даному підприємстві всього персоналу.

3 Рівень дисципліни персоналу

де НяР – неявки на роботу, людино-днів;

Тф – фактично відпрацьовані людино-дні.

4 Відповідність кваліфікації робітників ступеню складності виконуємих робіт

де СТРрб – середній тарифікований розряд групи робітників;

СТРрт – середній тарифікований розряд робіт що виконуються.

 

При плануванні чисельності персоналу застосовують:

1. Укрупнений метод.

Планову середньооблікову чисельність можна визначити методом коригування базової чисельності.

зміна чисельності працівників за про факторними розрахунками.

 

2. Деталізований метод, тобто окремо за кожною категорією.

Для робітників-відрядників розрахунки здійснюються на основі показників трудомісткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм.

Для робітників-погодинників - з урахуванням закріплених зон і трудомісткості обслуговування , норм чисельності персоналу, трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу, учнів – з урахуванням потреби в підготовці нових робітників і планових термінів навчання.

Планова чисельність основних робітників визначається трьома способами:

1. За трудомісткістю виробничої програми.

 
 
- плановий обсяг робіт у нормо годинах;


- плановий реальний (ефективний) фонд робочого часу і середньооблікового робітника в годинах.

 

Трудомісткість виробничої програми визначається як сума трудомісткості всіх господарських операцій, необхідних для її виконання.

2. За нормами виробітку визначається планова чисельність окремих груп робітників, зайнятих на аналогічних роботах.

- планова норма виробітку в натуральних одиницях за 1 годину.
- плановий обсяг робіт в натуральних одиницях;

 

3. За нормами обслуговування.

де Кяо – коефіцієнт переводу явної чисельності в облік.

де НР – планова втрата невиходів на роботу.

 

При плануванні чисельності допоміжних робітників необхідно установити найраціональніші співвідношення між основними і допоміжними робітниками, а також розробити заходи щодо зниження чисельності допоміжних робітників.

Специфіка трудової діяльності допоміжних робітників впливає на методи розрахунку їх планової чисельності:

а) чисельність допоміжних робітників розраховується за тими самими методами, що і чисельність основних робочих, якщо робити піддаються нормуванню, або обсяг робіт можна установити залежно від кількості обслуговуючих машин.

б) у випадках, коли виробничий об’єкт обслуговується групою робітників, розрахунок чисельності здійснюється за нормативами.

Нормативи чисельності (НЧ) визначаються через норми обслуговування або норми часу на обслуговування.

де Ор – обсяг робіт;

НО – норма обслуговування в тих же самих одиницях, що і обсяг робіт;

Фд – фонд робочого часу (за зміну, місяць);

Тно – норма часу на обслуговування для відповідного періоду.

 

в) чисельність допоміжних робітників, таких як працівники, комплектувальники та інші, для яких не можна установити обсяг робіт та норму обслуговування розраховується за робочими місцями.

 

 

 

3 Планування продуктивності праці

 

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та по факторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (Пп.пл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Qпл або Nпл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Чпл):

 

 

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

І Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів. Ці фактори згруповані так:

1) Підвищення технічного рівня виробництва

Економія робочої сили під впливом цього фактора (Етехн.р) обчислюється:

 

, чол.

 

де t1, t2 – трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, н-год;

Nпл – плановий обсяг випуску продукції, натур.один;

Фд – дійсний річний фонд робочого часу одного робітника в плановому році, голин;

Квн – коефіцієнт виконання норм;

Кч – коефіцієнт часу, який враховується шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

 

 

2) Структурні зрушення у виробництві

Зміна чисельності робітників за рахунок структурних зрушень у виробничій програмі (Естр.зр) знаходяться за формулою:

 

, чол.

 

де Тб, Тпл– відповідно трудомісткість 1 млн.грн. продукції в базовому і плановому періодах, н-год.;

Qпл – обсяг випуску продукції по алану, млн.грн.

 

Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперованих поставок (Екооп.п) розраховується за формулою:

 

, чол.

 

де Пб, Ппл– питома вага кооперованих поставок відповідно в базовому і плановому періодах, %;

Чб – базова чисельність робітників, чол.

 

3) Вдосконалення управління, організації виробництва і праці

Економія чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом (Евдоскон.упр) визначається:

 

, чол.

 

де ∑ЧСб – сумарна чисельність керівників, спеціалістів і службовців в базовому періоді, чол.;

∑ЧСнорм – те ж саме по прогресивним нормам, прийнятим в плановому періоді, чол.

 

Економію чисельності робітників в результаті покращення використання робочого часу (Ероб.ч) можна обчислити:

 

, чол.

 

де Дб, Дпл – число робочих днів, відпрацьованих в середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах;

ЧПВП – вихідна чисельність ПВП, скоректована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол.;

Проб – питома вага робітників в базовій чисельності ПВП, %.

4) Зміна обсягу виробництва

Відносне зменшення працівників при збільшенні обсягу виробництва (Еобсяг.вир) визначається за формулою:

 

, чол.

 

де Чб.ум-пост – базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП мінус основні робітники), чол.;

∆Q – приріст обсягу виробництва, %;

∆Чум-пост – приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %.

 

5) Галузеві фактори

Відносна економія робочої сили по даній групі факторів (Егал.ф) може визначатись за формулою:

 

, чол.

 

де tб, tпл – трудомісткість видобутку або виробництва одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-год;

Nпл – плановий обсяг виробництва, натур.один;

Фпл – плановий фонд робочого часу одного робітника, год.

 

6) Введення в дію і освоєння нових підприємств (об’єктів)

Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона створюється на основі технічних проектів) і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці по міністерству в цілому.

Загальна економію чисельності працівників (Езаг) знаходиться як сума економії чисельності по кожному з перерахованих факторів.

 

ІІ Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (Чвих):

 

, чол.

 

де Ко – темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %.

 

Дата публикации:2014-01-23

Просмотров:1889

Вернуться в оглавление:

Комментария пока нет...


Имя* (по-русски):
Почта* (e-mail):Не публикуется
Ответить (до 1000 символов):







 

2012-2018 lekcion.ru. За поставленную ссылку спасибо.