Разделы

Авто
Бизнес
Болезни
Дом
Защита
Здоровье
Интернет
Компьютеры
Медицина
Науки
Обучение
Общество
Питание
Политика
Производство
Промышленность
Спорт
Техника
Экономика

Тема: СТРУКТУРА ОСОБИСТОСТІ

ЛЕКЦІЯ №2

Способы управления денежными средствами.

1.Главным инструментом в управлении наличностью является план денежных потоков или бюджет денежных средств. Он разрабатывается на основе планирования будущих наличных поступлений и выплат предприятия на различные промежутки времени.

План денежных потоков состоит из четырех разделов:

I. Денежные поступления.

II. Денежные выплаты.

III. Излишки или дефицит денежных средств.

IV. Финансовый раздел, в котором определяются потребность в краткосрочном финансировании с учетом желаемого страхового запаса и возможных непрогнозируемых заранее выгодных инвестиций.

2.Улучшение, ускорение притока денежных средств необходимо оценить причины и предпринять корректирующие действия по устранению задержек с поступлением денег на банковский счет.

3.Отсрочка выплат позволяет зарабатывать больший доход и иметь в распоряжении больше денежных средств следует оценить получателя платежа и определить до какой степени можно оттягивать предельные сроки без дополнительных финансовых расходов и снижения кредитоспособности.

 

 

 

 

 

 

 

Проблема вивчення особистості в соціології є однією з головних, бо характеризуючи соціальні явища, взаємозв’язки людей в суспільстві, необхідно розуміти, що впливає на вчинки кожної конкретної людини. Це означає, що індивідуальна поведінка являє собою основу розуміння життя всієї соціальної групи або суспільства. Поняття «людська природа» вже давно сформульоване соціологами і філософами. Американський соціолог Дж. Дьюи вважає, що:

· людська природа – це те, що визначає постійний потяг людини;

· людська природа не має вроджених мотивацій і потягів, це просто засіб схоплювати, приймати;

· людська природа не є вродженою, а навпаки проявляється в тому що людина здатна самостійно створювати культурні цінності, моральні ідеали.

Таке зведеня різних означень людської природи демонструє наявність протиріч. Більш загальне трактування: людська природа – це комплекс загальних здібностей, які забезпечують індивіду задоволення біологічних потреб та пристосування до середовища. В ході пристосування вона може проходити різні стадії (модифікації).

Американський філософ В.Джемс виділяв органічний, соціальний і духовний рівні в структурі особистості. Органічний рівень обумовлює прагнення тілесної субстанції людини, соціальний – дії суспільно залежного індивіда, а духовний – розвиток інтелектуальних, релігійних та моральних спрямувань.

Р.Кеттел, Г.Айзенк вважали, що в основі поведінки людини лежать певні гіпотетичні якості, за допомогою яких можна описати структуру особистості. К.Юнг поділяв людей на дві категорії: екстраверти та інтроверти, які по різному сприймають та впливають на оточення. Привертає увагу ієрархічна теорія потреб людини, розроблена А.Маслоу. Він вважав, що людина стає особистістю лише тоді, коли вона не обмежується задоволенням примітивних фізіологічних потреб, а намагається бути соціально активною, розгорнути свій внутрішній потенціал, що приведе до самореалізації та самовизначенні в суспільстві.

У психологів, соціологів викликає багато питань: чи можна виховати людину? що важливіше – спадковість чи середовище? Належний розвиток, під час пошуку відповідей на питання, отримала теорія інстинктів з послідуючим висновком: індивід народжується людиною не по поведінці, а тільки по фізіологічній будові і стає нею в ході соціалізації, тобто в процесі засвоєння культури в широкому розумінні. А природа людини проявляється у тому, що вона здатна засвоїти культуру, увійти в суспільство, соціалізуватись, стати соціальною істотою.

Людина є біологічний організм, який несе в собі певну спадковість і це не можна забувати. Від природи він отримує певний набір якостей, які безумовно впливають на те як буде проходити процес соціалізації.

Людина, народжуючись як організм, вступаючи в контакт із оточуючим світом, стає особистістю, яка характеризується певними рисами. «Індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальності набувають».

Людина як індивідуальність відтворює себе в продуктивних діях, і її вчинки викликають інтерес лише в тої мірі, в якій вони отримують органічне предметне втілення. Про особистість можна казати протилежне: вона викликає інтерес саме вчинками. Особистість – це ініціатор послідовного ряду життєвих подій, «суб’єкт надходження» (М.М. Бахтін).

Особистість – завжди суспільно розвинена людина. Особистість є сукупність трьох основних складових:

· соціальні фактори (середовище, умови, норми, регулятивні);

· біогенні задатки;

· психологічне ядро – «Я».

Природа немало дає людині від народження. Вродженими є не тільки біологічні характеристики, а і психологічні елементи особистості, такі як воля, характер, уява, нахили, здібності, темперамент. Але зробити людській організм особистістю може тільки соціалізація( див. схему). В процесі її виховуючи групи (сім’я, школа, друзі) передають людині цілу низку цінностей, точніше їх систему. В центрі її знаходиться культурний ідеал особистості. В ньому «збираються» вимоги соціальної групи. Потяг до ідеалу вводить особистість в певне (етнічне, молодіжне тощо) середовище. Оцінка середовищем залежить від ступеню засвоєння особистістю ідеалу. Досвід який засвоїла особистість поступово стає часткою її самої. Це є суб’єктивний досвід.

Соціалізація – це процес і результат засвоєння з послідуючим активним відтворенням індивідом соціального досвіду.

Таким чином, процес соціалізації пов’язаний із спілкування і спільною діяльністю людей. Однак, з точки зору психології, соціалізація не може розглядатись як механічне відображення соціального досвіду. Засвоєння цього досвіду суб’єктивно: сприйняття одних і тих же ситуацій може бути різним в залежності від характеру, рівня спілкування, культури тощо. Тобто, різні особистості із об’єктивно однакових ситуацій виносять різний досвід. На цьому положенні базується єдність двох протилежних процесів – соціалізація та індивідуалізація. Іншими словами, соціальний досвід, який лежить в основі процесу соціалізації, не тільки суб’єктивно засвоюється, а й активно перероблюється, стаючи джерелом індивідуалізації особистості.

Слід зазначити, що згідно з теорії А.В. Брушлінского, індивід соціальний за своєю суттю, здатний розвиватись у самих різних напрямках а не тільки від суспільного до індивідуального. Тобто він – активний суб’єкт саморозвитку. В цьому випадку процес соціальної адаптації будемо визначати як активно-розвиваючий, а не тільки пасивно - пристосований.

 

 

Дата публикации:2014-01-23

Просмотров:534

Вернуться в оглавление:

Комментария пока нет...


Имя* (по-русски):
Почта* (e-mail):Не публикуется
Ответить (до 1000 символов):







 

2012-2019 lekcion.ru. За поставленную ссылку спасибо.