Разделы

Авто
Бизнес
Болезни
Дом
Защита
Здоровье
Интернет
Компьютеры
Медицина
Науки
Обучение
Общество
Питание
Политика
Производство
Промышленность
Спорт
Техника
Экономика

Посилення трудової та творчої активності працівників, поліпшення соціальних відношень в колективі 6 страница

Комбіноване енергопостачання є основним і найбільш оптимальним варіантом для більшості промислових підприємств. У цьому випадку електроенергію підприємство одержує від районної енергосистеми, а тепло – від власної котельні чи найближчої ТКЦ. Потреби в газі можуть покривати газогенераторні станції заводу чи районна газопостачальна система. Всі інші види енергії завод одержує від власних установок.

Варіант зовнішнього енергопостачання використовують тільки дрібні промислові підприємства.

 

3 Склад і види норм енергопостачання

 

Найважливіша роль у забезпеченні ефективної діяльності енергетичного господарства промислового підприємства належить нормуванню енергетичних ресурсів, метою якого є:

- економія енергії різних видів;

- зниження частки енергетичних витрат у собівартості продукції, що випускається;

- підвищення ефективності діяльності енергогосподарства.

Розрізняють операційні і сумарні питомі норми. Операційні норми встановлюються на операцію, деталь, виріб і з їхньою допомогою враховується витрата енергії тільки на технологічні процеси виготовлення продукції. Сумарні норми визначаються для дільниці, цеху – підприємства і, крім витрат на основні технологічні процеси, включають витрати енергії на:

- додаткові потреби основного технологічного процесу (наприклад, на воду для охолодження);

- привід допоміжних механізмів (транспортних засобів рольгангів, поворотних кранів та ін.);

- додаткові потреби цехів і підприємства (на спалення, вентиляцію, гаряче водопостачання, господарське і питне водопостачання).

Норми витрат енергії на ці потреби встановлюються у вигляді місячних лімітів, що залежать від пори року, і заносяться до питомих норм витрат.

Велике значення для нормування витрати енергії має вибір об’єкта нормування. Найбільш точно втрати енергії відбивають норми, визначені з розрахунку на одну операцію чи натуральну одиницю виробленої продукції: деталь, вузол, виріб (на 1 шт., 1м, 1м2, 1м3, 1т, 1 кг). В умовах багато номенклатурного виробництва при нормуванні енергоспоживання широко використовуються трудові (верстато-години) і вартісні (1000 грн.) вимірники продукції. за цих умов норми можуть встановлюватися на певну кількість верстато-годин роботи устаткування.

При нормуванні питомих витрат енергоресурсів для енергоємних агрегатів (печей, компресорів, насосів і таке інше) і великих верстатів на практиці широко застосовується аналітичний метод, що дозволяє встановлювати технічно обґрунтовані питомі норми енергоспоживання.

Для великих енергетичних агрегатів складаються енергетичні баланси і встановлюються залежності, що показують вплив окремих факторів на величину питомої втрати енергії. Ці залежності одержали назву енергетичних характеристик. Зокрема, вони призначені для визначення величини витрати енергії при зміні продуктивної агрегату.

Використання зазначеного методу для нормування витрати енергії металообробним устаткуванням ускладнюється через різноманітність оброблюваних деталей і технологічних операцій, а також нерівномірність режимів роботи.

Унаслідок цього в механічних цехах і досі переважає дослідно-статистичний метод нормування, заснований на фактичних питомих нормах, досягнутих за минулий період. Даний метод, що належить до найбільш простих і широко розповсюджених на практиці методів розрахунку питомих норм витрати енергоресурсів на підприємстві, включає два етапи:

1. На першому етапі розраховується середня фактична витрата енергії за ряд минулих років за формулою:

де Епв – питома витрата енергоресурсу і-го виду на виробництво продукції (чи енергоресурсу) j-го виду;

Wijt – фактична витрата і-го енергоресурсу на виробництво продукції j-го виду за t-й період часу;

Njt – випуск продукції (енергоресурсу) j-го виду за t-й період часу;

N – кількість періодів.

2. На другому етапі розраховані за наведеною вище формулою питомі норми витрати енергоресурсу коригуються з урахуванням їх економії за рахунок проведення організаційно-технічних заходів і зміни споживання енергоресурсу у зв’язку зі зміною встановлених потужностей устаткування.

 

Питомі норми витрат енергії повинні періодично переглядатися, тому що збільшення випуску продукції і поліпшення організації виробництва приводить до їхнього зниження, а механізація й автоматизація виробництва до збільшення. Для забезпечення постійного контролю за роботою устаткування і персоналу і для оцінки ефективності експлуатації енергогосподарства підприємство повинне мати раціональну систему енергетичного обліку. Дана система є найважливішою складовою частиною внутрішнього економічного механізму діяльності підприємства.

Об’єктами енергетичного обліку є:

- вироблення і споживання енергії;

- вихід і використання вторинних енергоресурсів.

Основні вимоги до обліку енергії: максимальна диференціація, точність, оперативність.

 

4 Порядок розробки енергобалансу

 

Основним методом планування енергопостачання підприємства є розробка енергетичних балансів. З їхньою допомогою встановлюється відповідність між розмірами споживання енергії різних видів, з одного боку, і обсягами її одержання і виробництва, з іншого.

Енергетичні баланси класифікують:

- за періодами складання: планові (перспективні і поточні), звітні.

- за видами енергоносіїв: приватні, зведені.

- за цільовим призначенням енергії: на рухомі цілі, на технологічні цілі, на освітлення і таке інше.

- за об’єктами споживання: підприємство, цех, дільниця, види технологічного устаткування.

Плановий енергетичний баланс полягає в обґрунтуванні потреби підприємства в енергії і паливі (видаткова частина) і визначенні раціональних джерел забезпечення цих потреб (прибуткова частина). Баланс розробляється у такій послідовності:

А. Видаткова частина (план споживання енергії).

1. Розраховується потреба основного, допоміжного й обслуговуючого виробництва в енергії й паливі, витрата на невиробничі потреби (опалення, освітлення, вентиляцію і т.ін.) базою здійснення цих розрахунків є: виробнича програма цехів основного, допоміжного й обслуговуючого виробництва; планові норми і ліміти витрати енергії і палива.

2. Розраховуються втрати енергії в мережах і перетворювальних установках.

3. Визначається загальна потреба підприємства в енергії та паливі:

 

де Ев – витрати енергії на виробничі цілі;

Ен – втрата енергії на невиробничі потреби (опалення, освітлення);

Евід – енергія, що відпускається на сторону;

Евт – втрати енергії в мережах і перетворювальних установках.

 

Б. Прибуткова частина (план покриття потреби в енергії).

1. Визначаються енергоресурси підприємства. Розраховуються робочі потужності генеруючих установок.

2. Проектуються режими роботи агрегатів і розробляються енергобаланси генеруючих пристроїв.

3. Визначаються можливості використання вторинних джерел енергії.

На основі зіставлення загальної потреби в енергетичних ресурсах і величини її покриття за рахунок власних джерел розраховується необхідна кількість енергії (по видах ресурсів), одержаної зі сторони.

Аналіз енергобалансів у динаміці за кілька років дозволяє визначити найбільш раціональні шляхи виробництва, одержання і втрати палива й енергії на підприємстві.

 

5 Методика розрахунку потреби в енергії

 

Необхідна кількість електроенергії для технологічних цілей розраховується двома способами: на задану програму та за потужністю встановленого устаткування.

Перший спосіб (більш точний) застосовується в крупносерійному і масовому виробництві. У цьому випадку кількість необхідної електроенергії (Wтех) визначається за формулою:

 

де m – кількість найменувань виробів j-го типорозміру;

Nсп – споживана при обробці потужність електродвигунів, кВт;

tmj – норма машинного часу на обробку одного виробу, н-год;

nj – кількість виробів j-го типорозміру, шт./рік;

кз – коефіцієнт, що враховує втрати електроенергії в двигунах.

Необхідна кількість електроенергії за потужністю встановленого устаткування розраховується в серійному і одиничному виробництві за формулою:

 

 

де N – сумарна потужність встановленого устаткування, кВт;

Т – фонд часу роботи цеху, годин;

к1 – коефіцієнт використання устаткування за часом;

к2 – коефіцієнт використання машинного часу, обумовлений відношенням машинного часу до штучного.

Кількість електричної енергії, що йде на освітлення (Wоса) визначається за формулою:

 

 

де Nуст – потужність всіх встановлених світлових точок, кВт;

Тгор – середній час горіння в плановому періоді, год.;

К0 – коефіцієнт одночасного горіння світлових точок.

Загальна потреба в електроенергії (Wз) з урахуванням втрат у мережах може бути визначена за формулою:

 

 

де Wз.в. – загальна витрата електроенергії, кВт-год;

квтр – коефіцієнт, що враховує втрати електроенергії в мережах.

Потребу в інших видах енергії і палива розраховують за питомими нормами витрати.

 

6 Основні показники використання енергоресурсів підприємства

 

До основних показників ефективності діяльності енергогосподарства промислового підприємства належіть:

- коефіцієнт енергоємності (електроємності, паливо ємності) продукції, що відбиває питому витрату палива, електроенергії, пари, холоду на одиницю продукції;

- собівартість одиниці продукції енергетичного господарства;

- коефіцієнт енергооснащеності (електроозброєності) праці;

- коефіцієнт енергооснащеності (електроозброєності) виробництва.

Коефіцієнт енергоємності (електроємності, паливо ємності) продукції:

 

де Еспож – обсяг спожитої енергії (електроенергії, палива) на виробництво продукції;

Вп – обсяг продукції.

Коефіцієнт енергооснащеності (електроозброєності) праці:

 

де Nе.у. – сумарна потужність енергетичних (електричних) установок;

Чн.з. – чисельність робітників у найбільшу зміну.

 

 

Коефіцієнт електроозброєності виробництва:

 

де ОВФ – середньорічна вартість основних виробничих фондів.

 

7 Шляхи поліпшення використання енергоресурсів підприємства

 

Економія енергетичних ресурсів є не тільки найважливішим напрямком підвищення ефективності роботи енергогосподарства, а й одним з основних шляхів зниження собівартості продукції і підвищення ефективності усієї виробничо-господарської діяльності підприємства. До найважливіших напрямків і шляхів економії енергоресурсів промислового підприємства відносяться:

1) Обґрунтований вибір енергоносіїв.

Обґрунтований вибір енергоресурсів припускає використання критеріальних показників (порівняльних характеристик), на основі яких можна зробити порівняльну оцінку економічної ефективності різних варіантів.

2) Використання вторинних енергоресурсів.

3) Технологічні заходи щодо раціоналізації використання енергетичних ресурсів: інтенсифікація виробничих процесів, удосконалення технології виготовлення продукції, оптимізація режимів проходження енергоємних технологічних процесів за допомогою економіко-математичних методів і ЕОМ.

 

 

Література: [3, с.273-279,285-290], [11, с.158-159,153-161].

 

Питання для перевірки знань

1 Сформулюйте основні завдання енергетичного господарства промислового підприємства.

2 Перелічіть підрозділи, що входять до складу енергетичного господарства промислового підприємства.

3 Які завдання мають вирішувати структурні підрозділи відділу головного енергетика промислового підприємства?

4 Охарактеризуйте особливості і сферу застосування кожного з трьох варіантів енергопостачання підприємства.

5 У чому полягає роль нормування енергоспоживання у забезпеченні ефективності діяльності енергетичного господарства підприємства?

6 Дайте характеристику методам нормування енергоресурсів, що застосовуються на практиці.

7 Сформулюйте зміст і перелічите види енергетичних балансів.

8 Який порядок розробки енергетичних балансів на підприємстві?

9 Розкрийте склад і методику розрахунку основних показників ефективності діяльності енергогосподарств промислового підприємства.

10 Перелічіть основні напрямки і шляхи економії енергетичних ресурсів на промисловому підприємстві.


тема 4.4 Інструментальне господарство

 

План

1 Інструментальне господарство, його склад

2 Планування необхідної кількості інструменту

 

1 Інструментальне господарство, його склад

 

Інструментальне господарство – це сукупність загальнозаводських і цехових підрозділів, що займаються придбанням, проектуванням, виготовленням технологічного оснащення, його обліком, зберіганням і поданням на робочі місця.

Інструментальне господарство підпорядковується головному технологу.

Інструментальний відділ координує зазначені види робіт, організує поставку інструменту і пристроїв, які виготовляють спеціальні інструментальні заводи, проектує технологічне оснащення для власних потреб.

Інструментальний цех виготовляє і відновляє інструмент загального користування. Придбаний, виготовлений і відновлений інструмент надходить до центрального інструментального складу, а потім розподіляється між цеховими, інструментально-роздавальними складами, які безпосередньо обслуговують робочі місця.

Основним завданням інструментального господарства промислового підприємства є своєчасне забезпечення робочих місць високоякісним інструментом з мінімальними витратами. Для його виконання необхідно вирішувати ряд конкретних завдань:

- визначення потреби і планування забезпечення підприємства інструментом;

- забезпечення підприємства покупним оснащенням;

- нормування витрат інструмента;

- організація доставки інструмента на робочі місця;

- організація обліку і зберігання інструмента;

- контроль за дотриманням правил експлуатації інструмента;

- відновлення інструмента.

Склад інструментального господарства залежить від розмірів підприємства і від типу виробництва. До складу інструментального господарства промислового підприємства входять:

- інструментальний відділ;

- інструментальні цехи;

- центральний інструментальний склад;

- база відновлення інструменту;

- цехові інструментально-роздавальні комори;

- заточувальні і ремонтні відділи в цехах.

 

2 Планування необхідної кількості інструменту

 

Потреба підприємства для кожного виду оснащення на плановий період (Рп) визначається на основі її витрат за цей період (Рв) і різницею між нормативом оборотного фонду (Рн) та фактичною його величиною (Рф) за такою формулою:

 

Найбільш обґрунтованим методом визначення витрат інструменту, що використовується в масовому і велико серійному виробництві є експерементально-розрахунковий, на основі якого встановлюються нормативи і норми зношування та стійкості інструменту.

Норма витрат різального інструменту (Нр) в масовому і велико серійному виробництві розраховується за формулою:

 

 

де tм – норма машинного часу, необхідного для виконання однієї операції даним інструментом, хв.;

і – кількість водночас працюючих інструментів даного типорозміру;

Тзн – стійкість інструменту до повного його зношення, год;

n – кількість переточок даного інструменту за лімітованим розміром;

г – стійкість інструменту між двома переточками, год;

а – величина, яка характеризує випадкові втрати інструменту, %.

 

Витрати інструменту даного типорозміру (Ррі) розраховуються за такою формулою:

 

 

де Nмі – кількість виробів, які підлягають обробці в розрахунковому періоді, шт.;

Нрі – норма виробів, які підлягають обробці в розрахунковому періоді, шт.

 

Норма витрат вимірювального інструменту на 1000 шт деталей розраховується за формулою

 

 

де Q – кількість вимірів на 1000 деталей;

Км – коефіцієнт охоплення деталей контрольними вимірами;

d – кількість вимірів однієї деталі;

пм – кількість вимірів до повного зношення вимірювального інструменту.

 

Витрати штампів визначається за формулою:

 

 

де куд – кількість ударів на одну деталь;

Кшт – кількість деталей, що одночасно штампуються, шт.;

Тзн – строк служби штампу до повного зношення (допустиме число ударів).

 

Організація ефективного інструментального обслуговування досягається шляхом створення відповідних фондів і запасів. Так цеховий оборотний фонд певного виду інструменту розраховується за формулою:

 

 

де См – кількість інструменту, який знаходиться на робочих місцях, шт.;

Ск – запас інструменту в цеховій інструментально-роздавальній коморі;

Ср – кількість інструменту в ремонті (заточці, перевірці), шт.

 

Середня норма оснащення (точка замовлення) розраховується за формулою:

 

 

де То – проміжок часу від моменту видачі замовлення на оснащення до його надходження в ЦІС (цикл підготовки і виконання замовлення);

Rм – місячні витрати інструменту, шт.;

Qmin – місячний запас інструменту в ЦІС, який визначається орієнтовно, виходячи із витрат інструменту, шт.

 

Максимальний запас (Qmax) розраховується за формулою:

 

 

де Тц – інтервал часу між замовленням інструменту в днях.

 

Кількість інструменту в замовленні в штуках, визначається так:

 

 

 

Література: [3, с.218-220,223,232], [7, с.224-246].

 

Питання для перевірки знань

1 Які завдання покликане вирішувати інструментальне господарство промислового підприємства?

2 Назвіть підрозділи, що входять до складу інструментального господарства промислового підприємства.

3 Запишіть основні формули розрахунку планової витрати інструмента.

 


тема 4.5 транспортне господарство

 

План

1 Завдання транспортного господарства, класифікація транспортних засобів

2 Розрахунок потреби в транспортних засобах

3 Система показників ефективності діяльності транспортного господарства підприємства

 

 

1 Завдання транспортного господарства, класифікація транспортних засобів

 

Основне завдання транспортного господарства підприємства полягає в здійсненні найбільш раціонального переміщення вантажів відповідно до вимог виробничого процесу при мінімальних затратах на утримання транспортної служби.

На підприємствах використовується найрізноманітніші види транспортних засобів, починаючи від найпростіших – ручної дії і кінчаючи складними пристроями з автоматичною адресною доставкою вантажів.

За принципом дії транспорт поділяється на: перервний (автомобілі, мостові крани, електрокари), безперервний (конвеєр і транспортери усіх видів).

За видами транспорт поділяється на: рейковий, безрейковий, водяний, повітряний, трубопровідний, механічний.

За напрямком переміщення вантажів транспорт буває: горизонтальний (автомобілі, транспортери, електрокари); вертикальний (ліфти, підйомники); горизонтально-вертикальний (автонавантажувачі, електричні мостові крани, кран-балки); похилий (канатні і монорельсові дороги).

За сферою обслуговування (призначення) застосовуваний на промислових підприємствах транспорт поділяють на: зовнішній, міжцеховий, внутрішньо цеховий.

Зовнішній транспорт здійснює зв'язок підприємства з постачальниками виробничих ресурсів і споживачами продукції.

Міжцеховий транспорт здійснює перевезення вантажів між цехами і службами, між цехами і загальнозаводськими складами.

Внутрішньо цеховий транспорт забезпечує транспортування вантажів усередині цеху. Він підрозділяється на загально цеховий (переміщення вантажів між виробничими дільницями і складами цеху) і між операційний (переміщення вантажів між робочими місцями по ходу технологічного процесу).

 

До складу транспортного господарства підприємства входять:

Транспортний відділ, спеціалізовані цехи (дільниці) залізничного і безрейкового транспорту, депо, авто гаражі, ремонтні й інші служби.

Транспортний відділ складається з ряду підрозділів, що здійснюють планування, облік і аналіз виробничо-господарської діяльності транспортної служби, керівництво експлуатацією транспортних засобів, планування і організацію ремонту транспортних засобів і шляхів сполучення (бюро планово-економічне, диспетчерське, технічне, обліку і таке інше).

 

2 Розрахунок потреби в транспортних засобах

 

Для забезпечення своєчасного перевезення вантажів транспортне господарство має бути оснащене достатньою кількістю відповідних транспортних засобів. Розрахунок потреби в транспортних засобах і організація її раціональної роботи включає такі етапи:

- визначення вантажних потоків;

- розрахунок вантажообігів цехів, загальнозаводських складів і вантажообігу підприємства;

- розробка маршрутів перевезення вантажів;

- вибір видів транспортних засобів;

- розрахунок потреби в транспортних засобах за видами.

Вантажним потоком називається обсяг вантажу, перевезеного за одиницю часу в одному напрямі між двома пов’язаними між собою пунктами навантаження і розвантаження.

Схема вантажопотоків цеху показує розділ і напрям руху вантажів по ділянкам і цеховим коморам, а схема вантажопотоків підприємства – по цехах і заводських складах.

Під вантажообігом розуміється загальна кількість вантажів, переміщуваних в одинцю часу (рік, квартал, місяць, доба, зміна).

Вантажообіг дорівнює сумі окремих вантажних потоків. Вантажообіг цеху визначається за таблицею, що складається з двох частин: надходження і відправки вантажів. У кожній з них вказуються пункти, найменування і кількість вантажу.

Вантажообіг підприємства визначається на основі вантажообігу цехів і загальнозаводських складів. Після створення таблиць вантажобігів цехів і складів складається шахова таблиця загального вантажообігу заводу.

Кількість транспортних засобів безперервної дії (наприклад конвеєрів) розраховується за формулою:

 

де Qr – кількість вантажу, перевезеного за кожну годину, т;

gr – годинна продуктивність конвеєра, т.

 

Годинна продуктивність конвеєра розраховується за однією із наступних формул:

А) при переміщенні штучних вантажів на конвеєрі:

 

 

де Qшт – вага одного штучного вантажу, кг;

r – такт потокової лінії, хв./шт.;

Т – темп потокової лінії, шт./хв.

 

Б) при переміщенні штучних вантажів у спеціальній тарі по n штук:

 

Кількість транспортних засобів перервної дії розраховується за формулою:

 

 

де QД – добовий вантажообіг, т;

РД – добова продуктивність одиниці транспортного обладнання, т, яка прямо пропорційна числу робочих циклів (Z) і продуктивності за один цикл (q):

 

 

3 Система показників ефективності діяльності транспортного господарства підприємства

 

Для аналізу використання транспортних засобів і оцінки ефективності діяльності транспортного господарства промислового підприємства застосовується система показників. У залежності від виду транспортних засобів склад показників змінюється.

При аналізі використання автомобілів, електрокарів і автокарів визначаються показники, що відбивають:

- швидкість руху;

- використання вантажопідйомності, пробігу і робочого часу транспортних засобів;

- продуктивність транспортних засобів;

- собівартість перевезення 1 т вантажу та ін..

1 Швидкість руху транспортного засобу. При визначенні швидкості руху транспортного засобу розрізняють технічну й експлуатаційну швидкість.

1.1 технічна швидкість (VТ) руху транспортного засобу (км/год. або м/хв.)

 

1.2 експлуатаційна швидкість (Vе) транспортного засобу (км/год. або м/хв.)

де L – довжина шляху, пройденого за визначений проміжок часу, м (км);

Тр – час, безпосереднього витрачений на рух транспортного засобу, хв.. (год.);

Тв – втрати часу на вантажувально-розвантажувальні роботи, год.

Розрахункова технічна швидкість руху місцевого транспорту в залежності від умов експлуатації коливається від 60-80 м./хв.. усередині будівлі і до 100-150 м/хв.. – поза нею.

2 Продуктивність транспортних засобів, т-км:

 

де Qі – величина обслуговуваного даним транспортним засобом і-го вантажопотоку за певний період часу, т;

Lі – відстань між пунктами навантаження і вивантаження для і-го вантажопотоку, км;

Nс – середня кількість транспортних засобів, що обслуговують дані вантажопотоки, од.

3 Коефіцієнт використання пробігу:

 

де Lв , Lз – кількість пройдений кілометрів з вантажем і загальний пробіг транспортного засобу за певний період часу, км.

4 Коефіцієнт використання вантажопідйомності (інтенсивного використання транспортного засобу):

 

де QФ – фактична кількість перевезеного вантажу за даний період часу, т;

gН – номінальна вантажопідйомність транспортного засобу, т;

n – кількість виконаних їздок за відповідний період часу.

Для двосторонніх маятникових маршрутів у даних розрахунках застосовується подвоєна номінальна вантажопідйомність транспортного засобу.

5 Коефіцієнт екстенсивного використання транспортного засобу (використання транспортного засобу в часі):

 

де Тф – фактичний час роботи транспортного засобу за певний період (місяць, квартал, рік), у т.ч. під навантаженням і вивантаженням, час холостого пробігу і пробігу з вантажем, час заправки і виїзду та в’їзду в гараж;

Те – ефективний фонд часу транспортного засобу за відповідний період, обумовлений шляхом врахування з номінального фонду часу простоїв у зв’язку з виконанням планового ремонту.

Дата публикации:2014-01-23

Просмотров:440

Вернуться в оглавление:

Комментария пока нет...


Имя* (по-русски):
Почта* (e-mail):Не публикуется
Ответить (до 1000 символов):







 

2012-2018 lekcion.ru. За поставленную ссылку спасибо.