Разделы

Авто
Бизнес
Болезни
Дом
Защита
Здоровье
Интернет
Компьютеры
Медицина
Науки
Обучение
Общество
Питание
Политика
Производство
Промышленность
Спорт
Техника
Экономика

Посилення трудової та творчої активності працівників, поліпшення соціальних відношень в колективі 3 страница

Автоматичні операції здійснюються машинами-автоматами без безпосередньої участі робітника. Останній виконує тільки функції контролю за роботою машини і ходом виробничого процесу.

Апаратурні операції виконуються в спеціальних апаратах, камерах, де предмет праці піддається впливу теплової й електричної енергії, і не вимагає безпосередньої участі людини. Апаратурні операції пов’язані зі зміною хімічного складу матеріалу або його загального стану. До апаратурних відносяться операції в термічних і плавильних печах, гальванічних ваннах, більша частина технологічних процесів у хімічній промисловості. На консервних заводах до апаратурних відносяться операції зі стерилізації консервів в автоклавах, варінні сиропу та ін..

 

4 Принципи раціональної організації виробничого процесу

 

Система раціональної організації виробництва будується на певних принципах, яких слід дотримуватись при проектуванні.

Диференціація передбачає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми.

При використанні сучасного високопродуктивного обладнання (верстатів з ЧПУ, обробних центрів) операції стають складними. Таким чином, тут принцип диференціації переходить у принципі концентрації операцій на інтеграції виробничих процесів.

Диференціація виробничого процесу є обов’язковою і найважливішою умовою спеціалізації.

Спеціалізація передбачає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, а також скорочення номенклатури виробленої в підрозділах продукції.

Спеціалізація дає можливість:

v спрощувати організацію виробничих процесів і створювати умови для підвищення рівня механізації й автоматизації;

v знижувати собівартість і підвищувати якість продукції;

v підвищувати продуктивність праці і скорочувати тривалість виробничого циклу;

v підвищувати продуктивність виробництва.

Рівень спеціалізації можна підвищувати шляхом проведення конструктивної, технологічної та організаційної уніфікації.

Для оцінки рівня розвитку внутрішньозаводської спеціалізації як принципу раціональної організації виробничого процесу варто використовувати коефіцієнт закріплення операцій, що відбиває середню кількість детале-операцій, виконуваних на одному робочому місці. Він розраховується за формулою:

 

де Nо.і – кількість детале-операцій, виконуваних на і-ому робочому місці;

РМ – кількість робочих місць у виробничому підрозділі (цеху, дільниці), для якого розраховується Кз.о.

Для одиничного виробництва Кз.о 40, для серійного - 1Кз.о 40 , для масового виробництва Кз.о = 1.

Паралельність передбачає суміщення в часі виконання різних стадій (операцій) виробничого процесу з виготовлення того самого виробу. Збільшення паралельності призводить до скорочення тривалості виробничого циклу.

Рівень паралельності виробничого процесу визначається коефіцієнтом паралельності, що розраховується за формулою:

 

де Тп – витрати часу на виготовлення при паралельному суміщенні операцій;

Тц – фактичні витрати на той же процес.

Пропорційність полягає в досягненні рівної пропускної здатності усіх виробничих підрозділів, технологічно пов’язаних між собою.

Наприклад, заготівельне і обробне виробництво повинні мати однакову виробничу потужність; потужність допоміжних і обслуговуючих цехів та господарств мають відповідати потужності основного виробництва.

Дотримання даного принципу забезпечує безперебійний хід виробництва, найбільш повне використання виробничої потужності, запобігає виникненню «вузьких» місць у виробництві. Для оцінки рівня пропорційності між двома технологічно суміщеними виробничими підрозділами використовується коефіцієнт суміщення:

де ВП1, ВП2 - виробнича потужність підрозділів, між якими визначається сумісність у прийнятих одиницях виміру;

В1 – питома витрата продукції першого підрозділу на одиницю продукції другого підрозділу.

Повна пропорційність досягається за дотримання таких умов:

 

 

де п – кількість технологічно пов’язаних підрозділів;

Принцип безперервності передбачає скорочення до можливого мінімуму перерв у процесі виробництва продукції або їх ліквідацію.

Ступінь безперервності вимірюється коефіцієнтом безперервності, що розраховується за формулою:

де П – час перерв;

Тц – тривалість виробничого циклу виготовлення продукції.

Безперервність є однією з найважливіших умов скорочення термінів виготовлення продукції і підвищення рівня використання виробничої потужності.

Ритмічність полягає в забезпеченні випуску за рівні проміжки часу однаково чи рівномірно наростаючого обсягу продукції на всіх стадіях і операціях.

Ритмічність виробництва дозволяє найповніше використовувати виробничу потужність підприємства, забезпечити заданий рівень якості продукції і знижувати її собівартість.

Для оцінки ступеня ритмічності застосовують коефіцієнт ритмічності:

де Nф(п)і – фактичний обсяг випуску за і-й відрізок часу (квартал, декаду, день), що не перевищує запланований;

Nпл.і – плановий обсяг випуску продукції за і-ий відрізок часу.

Прямоточність полягає в забезпеченні найкоротшого шляху проходження деталей і складальних одиниць у процесі виробництва продукції.

Прямоточність досягається раціональним розташуванням будівель і споруд на території підприємства, а також розміщенням обладнання і робочих місць в ході технологічного процесу.

Прямоточний рух предметів праці забезпечує скорочення тривалості виробничого циклу, зниження потреб в оборотних коштах, і як наслідок поліпшення більшості техніко-економічних показників діяльності підприємства.

Ступінь прямоточності вимірюється коефіцієнтом прямоточності:

 

 

де Ттр – тривалість операцій з внутрішньозаводського транспортування виробу.

Автоматичність передбачає максимально можливу автоматизацію всіх операцій, часткових процесів і виробничого процесу в цілому.

Ступінь автоматизації визначається співвідношенням трудомісткості робіт виконуваних автоматизованим способом до загальної трудомісткості.

Гнучкість полягає в мобільності виробництва, тобто в можливості його швидкої перебудови на випуск нової продукції.

Гомеостатичність – спроможність виробничої системи стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень.

 

 

5 Поняття і способи визначення типу виробництва

 

Особливості організації виробничого процесу у просторі і часі багато в чому визначаються типом виробництва.

Організаційний тип виробництва – це комплексна характеристика технологічних, організаційних і економічних особливостей виробництва, обумовлена його спеціалізацією, широтою та стабільністю номенклатури виробів, обсягом випуску продукції і рядом інших ознак.

Поняття «тип виробництва» характеризує ступінь однорідності і повторюваності виготовлення продукції. Існують три типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

Тип виробництва визначається в першу чергу рівнем спеціалізації робочих місць, що вимірюється за допомогою розглянутого вище коефіцієнта закріплення операцій, який називається ще коефіцієнтом серійності (Кс).

 

6 Характеристика одиничного, серійного і масового типів виробництва

 

Розрізняють три організаційних типи виробництва:

- одиночне виробництво, характеризується широкою номенклатурою продукції і малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здійснюється через тривалі проміжки часу або й зовсім не передбачається.

Робочі місця, як правило не мають предметної спеціалізації на них виконується велика кількість різних детале-операцій без певного чергування. Через це в умовах одиничного виробництва використовується лише універсальне устаткування, яке розташовується по технологічно однорідних групах.

Рівень кваліфікації умовних виробничих робітників високий, що обумовлює і підвищені витрати на заробітну плату.

Виконання робіт на універсальному устаткуванні без спеціального оснащення, велика частина ручних робіт, складні маршрути проходження предметів праці в процесі виробництва, що включають зворотні рухи деталей і вузлів, виникають значне подовження виробничого циклу і збільшення незавершеного виробництва.

В одиничному виробництві істотно обмежені можливості реалізації відомих принципів раціональної організації виробничого процесу і досягнення на цій основі високої ефективності виробництва.

До підприємств одиничного виробництва відносяться підприємства з виготовлення важких верстатів, екскаваторів великої потужності, турбін для електростанцій, металургійного, гірського і хімічного устаткування, суднобудівні підприємства.

- серійний тип виробництва характеризується виготовленням номенклатури виробів, що періодично повторюється певними партіями (серіями), загальний їх випуск може бути достатньо великим.

Серія – це кількість конструктивно і технологічно однакових виробів, що випускаються у виробництво одночасно або послідовно.

Поряд з універсальним обладнанням використовується високопродуктивне спеціалізоване устаткування, пристрої та інструменти. У серійному виробництві широко застосовуються переобладнуванні верстати – автомати маніпулятори, верстати з ЧПУ, що дають можливість підвищити продуктивність праці і скоротити тривалість виробничого циклу.

Розглядаються технологічні процеси обробки і складання, в яких детально представлена кожна операція у вигляді переходів, встановлені режими обробки, точні назви верстатів, спеціального оснащення і норми часу.

За кожним робочим місцем закріпляється виконання обмеженої кількості операцій. Це створює умови для зниження вимог до рівня кваліфікації основних робітників (до середнього), що у свою чергу, обумовлює економію витрат на оплату праці і зниження собівартості продукції.

Рівень кваліфікації робітників-наладчиків устаткування – середній.

Серійне виробництво неоднорідне і підрозділяється на дрібносерійне, середньо серійне і крупносерійне.

Дрібносерійне виробництво характеризується випуском продукції в невеликих кількостях і різноманітній номенклатурі.

Коефіцієнт серійності: Кс=21-40.

Середньо серійне виробництво характеризується певною періодичністю запуску стабільних партій оброблюваних предметів.

Коефіцієнт серійності: Кс=11-20

До підприємств середньо серійного виробництва відносяться підприємства верстатобудування, сільськогосподарського, текстильного, дорожньо будівельного машинобудування та інші.

Крупносерійне (велико серійне) виробництво передбачає випуск порівняно вузької номенклатури виробів у великих кількостях.

Коефіцієнт серійності : Кс=2-10.

Крупносерійне виробництво характерне для багатьох процесів у машинобудуванні для взуттєвих і швейних підприємств.

- для масового типу виробництва характерна обмежена номенклатура продукції при великих масштабах її виробництва (телевізори, холодильники, пральні машини, трактори, автомобілі, годинники). Зміна виробів у масовому виробництві відбувається не часто і супроводжуються як правило реконструкцією підприємства (цеху).

Висока стабільність номенклатури і великі обсяги випуску обумовлюють економічну доцільність детальної розробки технологічних процесів. У цих умовах розробляються оперативний технологічний процес, оформлюваний операційною картою, в яких вказуються операції, переходи, технологічні режими, вид інструменту, оснащення, по елементні і поопераційні норми часу і затрат матеріалів. Використовується вузькоспеціальне обладнання і оснащення. За кожним місцем закріплюється одна детале-операція (Кс=1).

На підприємствах (у цехах) масового виробництва широко застосовуються верстати автомати, маніпулятори, автоматичні лінії, робото-технічні комплекси.

Принцип розміщення робочих місць – предметний.

Рівень кваліфікації робітників-верстатників – низький на простих операціях, високий в автоматизованих системах.

Рівень кваліфікації робітників-наладчиків устаткування – високий.

Масове виробництво є вищим і найбільш ефективним типом виробництва, що забезпечує, у порівнянні з одиничним і серійним, передумови для повної реалізації більшої частини відомих принципів раціональної організації виробничого процесу. Тип виробництва для кожного підприємства не є раз і назавжди даним і незмінним. В міру зростання спеціалізації й обсягів виробництва створюються передумови для переходу підприємства або окремих його виробничих підрозділів до більш високого типу виробництва.

Окремо вирізняється дослідно-експериментальне виробництво, яке виготовляє зразки або невеликі партії для проведення дослідних робіт, випробувань, доробки конструкцій. На їх основі розробляють конструкторську та технологічну документацію для серійного та масового виробництва.

 

Література: [3, с.44-54, 115-121], [4, с.130-133].

 

Питання для перевірки знань

1 Сформулюйте визначення поняття виробничого процесу.

2 Розкрийте роль основних елементів, що визначають процес праці і виробничий процес на підприємстві.

3 Дайте характеристику основним, допоміжним і обслуговуючим процесам на підприємстві.

4 Сформулюйте визначення поняття операції їх класифікація.

5 Перелічіть принципи раціональної організації виробничого процесу.


тема 3.3 організація виробничого процесу в часі та просторі

 

План

1 Поняття виробничої структури

2 Характеристика елементів виробничої структури підприємства

3 Фактори, що визначають виробничу структуру підприємства

4 Види виробничої структури підприємства

5 Шляхи удосконалення виробничої структури підприємства

6 Поняття виробничого циклу. Склад і структура тривалості виробничого циклу

7 Послідовний, паралельний та паралельно-послідовний види руху предметів праці

8 Напрями і шляхи скорочення тривалості виробничого циклу

 

 

1 Поняття виробничої структури

 

Під структурою будь-якого підприємства заведено розуміти його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв’язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. При цьому розрізняють виробничу й загальну структури підприємства.

Під виробничою структурою підприємства розуміється склад, форми побудови, розміри, кількісні співвідношення і взаємозв’язки виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць, служб).

Загальна структура крім виробничих підрозділів включає відділи апарату управління підприємством (конструкторський, технологічний, планово-економічний, фінансовий і ін.) і підрозділи з обслуговування працівників підприємства та їхніх родин (ЖКГ, підрозділу громадського харчування, дитячі дошкільні заклади, клуби, стадіони і ін.).

 

 

2 Характеристика елементів виробничої структури підприємства

 

Первинним елементом просторової організації виробництва, як і виробничої структури підприємства, є робоче місце.

Робоче місце – це неподільна в організаційному відношенні ланка виробничого процесу, що обслуговується одним чи декількома робітниками, призначена для виконання однієї чи декількох виробничих або обслуговуючих операцій, оснащена відповідним устаткуванням і технологічним обладнанням.

Робоче місце може бути:

- простим (один робітник обслуговує один агрегат),

- багатоверстатним (один робітник обслуговує групу машин),

- комплексним (колективним) (група робітників обслуговує один агрегат);

- стаціонарним – розташоване на закріпленій за ним виробничій площі, оснащеній відповідним устаткуванням, а предмети праці подаються до робочого місця,

- рухомим – пересувається разом з устаткуванням у процесі обробки предметів праці,

- спеціалізовані,

- універсальні.

На робочих місцях здійснюється безпосередня взаємодія матеріальних і трудових факторів виробництва, на рівні робочого місця концентруються основні резерви зростання продуктивності праці.

Від рівня організації робочих місць, обґрунтованого визначення їх кількості, узгодження їх роботи в часі, раціонального розташування на виробничій площі істотно залежить кінцеві результати діяльності підприємства.

Наступним елементом є дільниця.

Дільниця являє собою виробничий підрозділ, який поєднує ряд робочих місць, згрупованих за певною ознакою, що здійснює частину загального виробничого процесу з виготовлення продукції або обслуговування процесу виробництва.

Розрізняють виробничі (або технологічні), допоміжні та обслуговуючі дільниці.

На середніх і великих підприємствах окремі дільниці поєднуються в цехи. Останні на більшості промислових підприємств є основним елементом виробничої структури.

Цех - це організаційно відособлений підрозділ підприємства, що складається з ряду виробничих, допоміжних і обслуговуючих дільниць і виконує певні виробничі функції, обумовлені характером внутрішньозаводської кооперації.

Цех – найскладніша система, що входить до виробничої структури і містить у якості підсистем дільниці і служби.

Цехи бувають:

- основні – відносяться цехи, що виготовляють основну продукцію підприємства( обробні, складальні, заготівельні, доменні, сталеплавильні, прокатні, трубопрокатні, прядильні, ткацькі, та інші).

- допоміжні – виробництво запасних частин і виконання усіх видів ремонту устаткування, виготовлення інструмента і виробництво різних видів енергії (ремонтні, інструментальні й енергетичні).

- обслуговуючі – забезпечення всіх підрозділів підприємства складськими і транспортними послугами.

- підсобні – тарний цех; цех, що здійснюють видобуток і обробку допоміжних матеріалів; цехи, що здійснюють підготовку основних матеріалів).

- побічні – це цехи, у яких виготовляється продукція з відходів виробництва або здійснюється відновлення використаних допоміжних матеріалів (цехи з виробництва товарів народного споживання на машинобудівних підприємствах, цех регенерації, формувальної землі, олій, обтиральних матеріалів).

На великих підприємствах можуть створюватися корпуси, що поєднують ряд однорідних цехів.

 

3 Фактори, що визначають виробничу структуру підприємства

 

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох чинників. Головними з них є:

1 Характер продукції, що випускається, і методи її виготовлення.

2 Характер виробничого процесу.

3 Масштаби виробництва.

4 Спеціалізація і кооперування підприємства.

5 Ступінь охоплення стадій життєвого циклу виробів.

6 Місцерозташування підприємства.

7 Керованість об’єктами виробничої структури.

Деякі автори виділяють такі фактори впливу: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства.

Виробничий профіль підприємства, тобто характер та особливості продукції, що виробляється, безпосередньо зумовлюють хід виробничого процесу і склад відповідних підрозділів. Так, конструкція виробу передбачає певні технологічні процеси його виготовлення, певну їхню послідовність та трудомісткість. Отже, вона визначатиме й перелік виробничих підрозділів, що здійснюють ці технологічні процеси. Складна технологія, таким чином, збільшення кількості підрозділів, які її реалізують, та передбачає більш розгалужену систему зв’язків між ними.

Суттєво впливають на виробничу структуру – рівень спеціалізації. Із розвитком і поглибленням спеціалізації зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура. Навпаки, чим більш універсальним є підприємство, тим складніша його структура.

Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знаходження. Наприклад, підприємства розміщені у віддалених від промислових центрів регіонах, як правило, більш універсальні та автономні. Для таких підприємств характерна розвинута виробнича структура.

 

 

4 Види виробничої структури підприємства

 

Існує кілька принципів класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.

За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративне відокремлена частина підприємства, що в ній виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні.

Основні цехи виготовлюють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовуються для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних процесів.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва. У структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ такого підприємства. Виробнича дільниця – це сукупність територіальне відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляються однотипна продукція.

На великих підприємствах кілька однотипних цехів можуть бути об’єднані в корпус. У цьому разі корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусної.

На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість) використовується комбінатська виробнича структура. Її основу становлять підрозділи, які виготовляють завершену частку готового виробу (чавун, сталь, прокат).

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури.

Ознакою технологічної структури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства). Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції.

Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). Предметну структуру виробництва поширено на підприємствах велико серійного й масового виробництва з обмеженою номенклатурою та значними обсягами продукції.

Проте на практиці є дуже мало підприємств, де всі цехи спеціалізовано тільки технологічною або тільки предметною. Переважно більшість підприємств використовує змішану виробничу структури. Коли частину цехів спеціалізовано технологічно, а решту – предметно.

3. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурами виробництва.

Підприємства з комплексною виробничою структурою мають усю сукупність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою структурою – лише частину.

Підприємства зі спеціалізованою структурою поділяють на:

- підприємства механоскладального типу, які отримують заготівку від інших підприємств;

- підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;

- підприємства заготовочного типу, що спеціалізуються на виробництві заготівок;

- підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.

 

5 Шляхи удосконалення виробничої структури підприємства

 

На промислових підприємствах удосконалення виробничої структури здійснюється за такими основними напрямками.

1 Оптимізація розмірів підприємства. Оптимальний розмір – це такий розмір підприємства, який за даного рівня розвитку техніки і конкретних умов місцезнаходження і зовнішнього середовища забезпечує виробництво і збут продукції з мінімальними витратами.

2 Поглиблення спеціалізації основного виробництва. Ступінь доскональності виробничої структури значною мірою залежить від вибору форми спеціалізації виробничих підрозділів, що повинні відповідати типу і масштабу виробництва.

3 Централізація допоміжних і обслуговуючих служб підприємства. Дозволяє підвищити рівень механізації робіт, збільшити продуктивність праці, спростити виробничу структуру шляхом скорочення зайвих і паралельно діючих виробничих підрозділів.

4 Відокремлення окремих видів технічного обслуговування виробництва і формування їх в самостійні підприємства.

5 Спрощення виробничої структури за рахунок ліквідації зайвих ланок і переходу до без цехової структури.

6 Перехід від комплексної до спеціалізованої структури на основі розвитку галузевої і міжгалузевої спеціалізації і кооперування.

 

6 Поняття виробничого циклу. Склад і структура тривалості виробничого циклу

 

Найважливішим показником, що характеризує рівень організації виробництва є тривалість виробничого циклу.

Виробничий цикл – це календарний період часу з моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до повного виготовлення продукції.

Тривалість виробничого циклу залежить від ряду факторів, в тому числі:

а) трудомісткість об’єкта;

б) кількості предметів праці, що запускаються одночасно у виробництво (розміру партії);

в) тривалість перерв у виробничому процесі;

г) тривалість технологічних операцій;

д) прийнятого виду просування оброблюваного предмета в процесі виробництва.

Виробничий цикл (Тц) складається з часу робочого періоду і часу перерв і визначається за формулою:

де tтех – час на технологічні операції (включаючи підготовчо-заключні роботи), год.;

tко – контрольні операції, год.;

tтр – транспортні операції, год;

tпер – всі види перерв у виробничому циклі, год.

 

Найбільшу питому вагу в тривалості виробничого циклу має тривалість технологічного (операційного) циклу.

При індивідуальному виготовленні продукції вона розраховується за формулою:

де m – кількість операцій;

tі – нормативний час на обробку однієї деталі на і-ій операції;

РМі – кількість робочих місць на і-ій операції.

 

При партійному виготовленні деталей на декількох операціях тривалість технологічного циклу залежить від ступеня паралельності суміщення операцій у часі обумовленої видом руху деталей.

 

7 Послідовний, паралельний та паралельно-послідовний види руху предметів праці

 

Існує три способи поєднання операцій (види руху предметів праці): послідовний, паралельний і паралельно-послідовний (змішаний).

При послідовномувиді руху предметів праці передача деталей на наступну операцію здійснюється кільки після закінчення обробки всіх деталей даної партії, у зв’язку з цим вникають великі перерви кожної деталі (перерви партійності), в результаті чого технологічний цикл має максимальну тривалість, що призводить до значного збільшення незавершеного виробництва. Превагою послідовного руху предметів праці є забезпечення безперервного, повного завантаження робочих місць по кожній операції.

Дата публикации:2014-01-23

Просмотров:517

Вернуться в оглавление:

Комментария пока нет...


Имя* (по-русски):
Почта* (e-mail):Не публикуется
Ответить (до 1000 символов):







 

2012-2018 lekcion.ru. За поставленную ссылку спасибо.