Разделы

Авто
Бизнес
Болезни
Дом
Защита
Здоровье
Интернет
Компьютеры
Медицина
Науки
Обучение
Общество
Питание
Политика
Производство
Промышленность
Спорт
Техника
Экономика

Посилення трудової та творчої активності працівників, поліпшення соціальних відношень в колективі 2 страница

На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції:

- прямого розрахунку;

- за показником витрат на 1грн. продукції;

- економічний (аналітичний).

При методі прямого розрахунку прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляється і реалізовується за формулою:

 

 

де Попер – операційний прибуток від реалізації планового обсягу праці;

Прі – прибуток від реалізації і-го виробу, який визначається втриманням цілі виробу який визначається відійманням від його гуртової ціни виробу витрат на його виробництво і збут.

Вказаний метод планування прибутку використовується на підприємствах малого та крупносерійного виробництві. від достатньо точний, але занадто трудомісткий коли треба розрахувати великий асортимент продукції. крім того він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунку прибутку на основі показника на 1грн. продукції може застосовуватись по підприємству в цілому для розрахунку прибутку від випуску та реалізації всієї продукції.

Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізованої продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що планується в майбутньому періоді.

Економічний (аналітичний) метод дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але також і вплив на неї окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції, с/с, рівня цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку за цим методом здійснюються окремо за порівняною і непорівнянною продукцією.

Порівняна продукція – це продукція, що вироблялося в попередньому періоді. Непорівнянна – що не вироблена в попередній період.

Розрахунок планового прибутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності:

- визначається базовий прибуток і базова рентабельність;

- порівняна продукція планового періоду визначається за собівартістю звітного періоду:

- виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівняною продукцією в плановий період:

- розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в плановому періоді.

Плановий прибуток є об’єктом розподілу. Виділяють 2 етапи розподілу прибутку:

1) розподіл прибутку (між державою і підприємством);

2) розподіл і використання прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після здійснення платежів у бюджет.

Фінансовий результат підприємства залежить від умов прибутковості, головними за яких є:

- ринкові ціни на продукцію, які складаються залежно від попиту та пропозиції;

- обсяг виробництва та реалізації;

- витрати на виробництво продукції.

«Аналіз – витрати – обсяг – прибуток» - досить універсальний елемент фінансових планувань. Він дозволяє:

а) визначити обсяги виробництва і реалізації з точки зору її беззбитковості;

б) приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку;

в) визначити граничний обсяг виробництва, подальше збільшення якого зменшує прибуток тому, що і починається зменшення граничного прибутку.

Наступний елемент, який має важливе значення в плануванні прибутку – це точка беззбитковості («поріг рентабельності»):

 

 

де Цод – гуртова ціна продажу за одиницю продукції, грн.;

Взм – величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.;

За даною формулою розраховується точка беззбитковості при випуску одного найменування продукції. Точка беззбитковості визначається у точці перетину лінії валового доходу і валових витрат.

 

Валовий дохід Валові витрати

 


Взм

Впост

 

тис.шт.
N

 

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю.

Рентабельність – відносний показник ефективності роботи підприємства.

Рентабельність активів характеризує використання всього наявного майна:

 

 

де Пз та Пч – це відповідно загальний та чистий прибуток;

А – середньорічна вартість активів.

Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання активів, придбаних за рахунок власного капіталу:

 

де Кв – власний капітал.

Рентабельність акціонерного капіталу характеризує верхню межу виплати дивідендів на акції:

 

де Кст – статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій), грн.

Рентабельність продукції характеризує ефективність використання витрат на її виробництво і збут.

 

Рентабельність конкретних видів продукції:

 

 

де РПі – виручка від реалізації і-го виробу продукції;

Вадм – розподілені адміністративні витрати на даний вид продукції;

Взб – витрати на збут даного виду продукції.

Рентабельність продажу:

 

 

Рентабельність акцій:

де Цра – ринкова вартість акцій;

Д – дивіденди на 1 акцію.

Цінність акцій:

де Пза – прибуток на звичайну акцію.

 

На основі даних звітності проводиться детальна оцінка фінансового стану підприємства.

Розглянемо порядок розрахунку основних показників фінансового стану підприємства.

1. Коефіцієнт автономії (Кавт) характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування і відображає частку власних джерел фінансування в загальній сумі джерел його коштів

 

де ВК – власний та прирівняний до нього капітал підприємства на початок (кінець) періоду, грн. (ф1 р.380+430+630);

П – загальна величина пасивів підприємства (кінець) періоду, грн. (ф.1 р.640).

2. Коефіцієнт фінансової стійкості

 

 

де ДВК – джерела власних коштів;

ЗМВП – забезпечення майбутніх витрат і платежів;

ВБ – валюта балансу.

 

3. Коефіцієнт активів (Км об) визначає частку оборотних активів, що припадає на одиницю необоротних

 

де Вм.а – вартість мобільних активів підприємства на початок (кінець) періоду, грн.. (ф1 р.260+270);

Вн.а. – вартість немобільних (необоротних) активів підприємства на початок (кінець) періоду, грн. (ф1 р.080).

 

Показники ліквідності.

Ліквідність характеризує спроможність майна підприємства швидко перетворитись у грошові кошти для негайного погашення його поточної заборгованості.

Показниками, що характеризують ліквідність, є:

1) Коефіцієнт абсолютної ліквідності, що відображає частину поточної заборгованості, яку підприємство може негайно погасити найближчим часом

 

 

де ГКЕ – грошові кошти та їх еквіваленти, грн. (ф1 р.230+240);

ПЗ – поточні зобов’язання, грн. (ф1 р. 625).

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності має перебувати в межах 0,2-0,35. Якщо коефіцієнт набуває значення нижчого за 0,2, то це означає, що у підприємства виникає ризик неспроможності покриття своїх неліквідних зобов’язань.

 

2) Коефіцієнт критичної ліквідності (проміжний коефіцієнт):

 

 

де ПФІ – поточні фінансові інвестиції, грн. (ф1 р.220);

ДЗ – дебіторська заборгованість, грн. (ф1 р.150+160+170+ +180+190+200+210).

Коефіцієнт критичної ліквідності характеризує очікувану платоспроможність підприємства через період, який дорівнює тривалості одного обороту дебіторської заборгованості.

Нормальним вважається, коли значення цього коефіцієнта перевищує одиницю.

 

 

3) Коефіцієнт покриття, або коефіцієнт поточної ліквідності

Характеризує здатність підприємства погашати поточні зобов’язання протягом періоду, що дорівнює тривалості обороту його обігових активів. У цьому разі розглядається не тільки забезпечення своєчасних розрахунків з дебіторами та реалізації готової продукції, а й продаж в результаті потреби інших оборотних засобів (сировини, матеріалів тощо).

 

 

де З – вартість запасів, грн. (ф1 р.100+120+130+140);

Нормальним вважається стан, коли Кпокр – більше 2.

 

 

4 Планування заходів щодо запобігання банкрутству підприємства

 

Підприємство визначається банкрутом у випадку, коли воно нездатне відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури.

Вважаючи, що процедура банкрутства негайно впливає на власників підприємств, працівників, партнерів по підприємницькій діяльності, законодавством України передбачені заходи щодо запобігання банкрутства. Господарською компетенцією щодо запобіганню банкрутства – боржника наділені підприємства, органи державної влади та місцевого самоврядування. Інші підприємства та кредитори можуть надати підприємству – боржнику фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення зобов’язань боржника перед кредиторами, включаючи зобов’язання щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), та відновлення платоспроможності боржника (досудова санація). Надання фінансової допомоги боржнику зобов’язує його взяти на себе відповідні зобов’язання перед особами, які надали таку допомогу.

На етапі оперативного фінансового планування необхідно передбачити заходи антикризового змісту, спрямовані на швидке відновлення платоспроможності, забезпечення достатнього рівня фінансової стійкості підприємства.

Планом оздоровлення фінансового стану підприємства може стати його реструктуризація, тобто здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну його структури управління, форми власності, організаційно-правової форми. Можуть бути застосовані різноманітні форми реструктуризації:

а) перепрофілювання підприємства;

б) об’єднання, злиття декількох підприємств застосовується, у випадку, коли підприємства технологічно пов’язані між собою або мають однакову спеціалізацію;

в) продаж підприємства або його частки на відкритих торгах чи іншим способом. Отримані від продажу кошти направляються на погашення богів. Така форма реструктуризації застосовується, як правило, до підприємств недержавної форми власності;

г) передача підприємства в оренду;

д) створення нових юридичних осіб тощо.

Вибір тої чи іншої форми реструктуризації здійснюється за допомогою критеріїв організаційно-економічного змісту: строки освоєння нових видів продукції, достатність отриманих коштів для погашення боргів, строки окупності інвестицій, темпи нарощування платоспроможності.

Реструктуризація державних підприємств здійснюється, як правило, через їх приватизацію. В цьому випадку змінюється організаційно-правова форма підприємства, склад засновників. В результаті цього з’являється нові можливості для залучення інвестицій і впровадження якісно іншої системи управління.

В плані фінансового оздоровлення підприємства передбачається заходи, спрямовані на обґрунтування джерел фінансування. До організаційно-технічних та соціально-економічних заходів, що належать безпосередньо від підприємства – боржника та спрямовані на зниження витрат та збільшення грошових надходжень, належать:

- згортання збиткових виробництв;

- обмеження посередників та розширення прямих зв’язків з підприємствами – постачальниками;

- вдосконалення системи управління підприємством, впровадження раціональних методів організації праці у всіх підрозділах підприємства, зниження витрат на заробітну плату;

- впровадження оптимальних норм втрат матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів;

- реалізація надлишкових активів, розпродаж залежної продукції;

- удосконалення роботи з дебіторами.

До заходів, що передбачають залучення коштів від зовнішніх джерел фінансування, належать такі:

- списання заборгованості;

- надання кредитів;

- здійснення безповоротної фінансової допомоги;

- державне цільове фінансування;

- дотації за рахунок бюджетних коштів;

- випуск конверсійної позики;

- реструктуризація боргів.

Відповідно до закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом» орган державної влади з питань банкрутства здійснює державну політику, що спрямована на відновлення платоспроможності підприємства, забезпечення їх фінансової стійкості.

У разі визнання підприємства банкрутом здійснюється реалізація процедури банкрутства: розгляд заяви про банкрутство, порушення справи про банкрутство господарським судом, експертне визначення фінансового становища боржника, затримка у виконанні поточних платежів, забезпечення грошових вимог кредиторів, призначення нового розпорядника майном підприємства, проведення зборів кредиторів, відкриття ліквідаційної процедури тощо.

 

Література: [9, с.190-195], [10, с.458-468], [11, с.229-248].

 

Питання для перевірки знань

1 Зміст і завдання фінансового плану.

2 Як здійснюється планування потреби у фінансових ресурсах?


мОДУЛЬ 3

тема 3.1 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ВИРОБНИЦТВА

 

План

1 Зміст організації виробництва

2 Об’єкт і предмет курсу

3 Мета і завдання курсу

4 Методологія і методи курсу

5 Взаємозв’язок курсу з іншими економічними дисциплінами

 

1 Зміст організації виробництва

 

Основою успішної діяльності суспільства є виробництво матеріальних благ. У структурі галузей матеріального виробництва одне з провідних місць посідає промисловість. У ній функціонують десятки тисяч підприємств, а створена валова додана вартість у загальному її обсязі складає понад одну третину.

Стабільність господарської діяльності підприємства багато в чому залежить від рівня організації виробничого процесу. Процес виробництва, здійснюваний на будь-якому підприємстві, передбачає наявність трьох факторів (складових): засобів праці, предметів праці і робочої сили, що володіє професійно-кваліфікаційними навичками.

Єдність зазначених складових є невід’ємною умовою здійснення виробничого процесу. Однак наявність цих факторів без організації раціональної їхньої взаємодії ще не гарантує економічну ефективність виробництва.

Організація виробництва – це сукупність принципів, форм і методів, що забезпечують раціональне поєднання і використання в просторі і часі всіх складових процесу виробництва з метою виготовлення продукції (виконання робіт, послуг) необхідної якості та кількості з мінімально можливими витратами.

Реалізація зазначених завдань в сучасних умовах припускає наявність у підприємства необхідної виробничої й організаційної гнучкості, що проявляється в його здатності в найкоротший термін перебудуватися на випуск нових видів продукції. Тільки в цьому випадку підприємство спроможне забезпечити стабільне і стійке становище на ринку товарів і послуг.

Виробнича гнучкість промислового підприємства проявляється у:

- швидкій зміні номенклатури й асортименту виробленої продукції у відповідь на запити споживачів;

- раціональній організації виробничого процесу;

- зростанні сприйнятливості виробництва до інновацій;

- скороченні до мінімуму кількості рівнів управління;

- використанні ресурсозберігаючих технологій;

- скороченні до мінімуму виробничих запасів;

- зниженні тривалості виробничого циклу.

 

 

2 Об’єкт і предмет курсу

 

Об’єктом наукової дисципліни «Організація виробництва на промисловому підприємстві» є відносини управління виробництва як складною динамічною системою.

Предметом курсу є система управлінських впливів у процесі формування і функціонування підприємства як виробничої системи.

Взаємодія об’єкта і предмета дисципліни проявляє себе у взаємозв’язку понять організації і управління виробництвом. У реалізації цілей виробництва організація визначає оптимальне поєднання усіх факторів виробництва в просторі і часі, а управління – координує діяльність персоналу. Їх єдність дозволяє адекватно реагувати на будь-які зміни керованої системи. З позиції системного аналізу організація і управління розглядається як властивості багаторівневих і багато комплектних систем, поняття «організація» характеризує стан системи, а «управління» - зміну характеристик її стану. Саме на їхньому поєднанні і побудовано вивчення основних розділів курсу.

 

 

3 Мета і завдання курсу

 

Метою наукової дисципліни є формування й узагальнення накопичених знань, реалізація яких у практичній діяльності дозволить оптимізувати використання всіх елементів виробництва з метою досягнення максимального ефекту при мінімальних витратах ресурсів.

Відповідно до поставленої мети даний курс дозволяє вирішити низку виробничих завдань, що включають:

- формування раціональної виробничої структури;

- створення гнучких технологічних систем, здатних до швидкої переорієнтації виробництва відповідно до потреб ринку;

- формування виробничої потужності підприємства, її оптимізація з урахуванням спеціалізації підприємства і ринкової кон’юнктури;

- підвищення ступеня використання виробничих потужностей;

- обґрунтування шляхів, засобів і методів досягнення безперервності і ритмічності виробничого процесу;

- оптимізація виробництва і праці в часі і просторі, скорочення тривалості виробничого циклу;

- організацію інструментального, ремонтного, енергетичного, транспортного і складського обслуговування виробництва;

- удосконалення організації технічного обслуговування виробництва;

- створення системи логістичних зв’язків;

- розробку оперативних планів виробництва;

- підвищення обґрунтованості і дієвості оперативного планування та регулювання виробництва;

- формування механізму управління якістю продукції.

 

 

4 Методологія і методи курсу

 

Теоретичною основою курсу є положення сучасної теорії ринкової економіки, фундаментальні положення теорії економічних систем, досягнення економічної науки в області планування і прогнозування, економіки підприємства, технології виробництва, логістики та інших наукових дисциплін.

Методологічною основою курсу є діалектичний метод пізнання взаємозалежних процесів у механізмі реалізації ефективної організації промислового виробництва, сучасні підходи до організації і управління виробництвом в умовах перехідної економіки, а також системний підхід до вивчення процесів і явищ в рамках функціонуючого підприємства.

Метод з позиції філософії являє собою спосіб досягнення мети за допомогою застосування практичних чи теоретичних прийомів пізнання дійсності.

Метод – це процес пізнання предмета вивчення.

Специфіка і обсяги предмета дослідження відкидають застосування універсальних методів і визначають їхню специфіку.

Найбільшого застосування набули методи логічного, порівняльного і факторного аналізу, широко використанні графоаналітичні й економко-математичні методи.

 

 

5 Взаємозв’язок курсу з іншими економічними дисциплінами

 

«Організація виробництва на промисловому підприємстві» являє собою наукову дисципліну, логічно пов’язану з іншими економічними курсами, до яких відносяться: макроекономіка і мікроекономіка, економіка підприємства, технологія виробництва, економічна кібернетика, промислова логістика, економіка і наукова організація праці, бухгалтерський облік і аудит, планування діяльності підприємства, прикладна математика та ін.

Вивчення курсу дозволить озброїти фахівців сучасними знаннями і навичками, що дозволяють проектувати будь-який виробничий процес, вирішувати перспективні й оперативні виробничі завдання, вибрати економічно доцільні й ефективні варіанти технічних і організаційних рішень, підтримувати злагодженість і ритмічність роботи основних технологічних ланок, забезпечувати гнучке функціонування підприємства.

 

 

Література: [3, с.6-7, 9-11,19].

 

Питання для перевірки знань

1 Сформулюйте визначення поняття «організація виробництва».

2 У чому проявляється виробнича гнучкість промислового підприємства?

3 Що є об’єктом і предметом курсу?

4 Перелічіть основні методи, застосовувані при вивченні даної дисципліни.

5 дайте оцінку взаємозв’язків основних економічних дисциплін з досліджуваним курсом «Організація виробництва на промисловому підприємстві».


тема 3.2 виробничий процес і організаційні типи ВИРОБНИЦТВА

 

План

1 Поняття і основні елементи виробничого процесу

2 Склад виробничого процесу

3 Поняття і види операцій

4 Принципи раціональної організації виробничого процесу

5 Поняття і способи визначення типу виробництва

6 Характеристика одиничного, серійного і масового типів виробництва

 

 

1 Поняття і основні елементи виробничого процесу

 

Основу всієї діяльності кожного промислового підприємства складає виробничий процес.

Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних процесів праці і природних процесів, в результаті яких вихідна сировина та матеріали перетворюються на готову продукцію.

Основними елементами, що визначають процес праці, а отже, і виробничий процес, є доцільна діяльність (чи сама праця), предмети праці і засоби праці. Загальна схема виробничого процесу на промисловому підприємстві представлена на рис. 3.1.

 

Природні ресурси
Готова продукція
Виробничий персонал
Предмети праці
Виробничий процес
Засоби праці

 


 

Рисунок 3.1 - Загальна схема виробничого процесу

 

Доцільна діяльність (або сама праці) здійснюється людиною (персоналом підприємства), що витрачає нервово-м’язову енергію для виконання різних механічних рухів, спостереження і контролю за впливом знарядь праці на предмети праці.

Предмети праці визначаються специфікою продукції, що випускається підприємством.

До засобів праці відносяться знаряддя виробництва, земля, будинки, споруди, транспортні засоби. Серед засобів праці визначальна роль належить обладнанню, у першу чергу – робочим машинам.

Природні процеси в предметах праці проходять під впливом природних сил без безпосередньої участі людини, але під її контролем (охолодження деталей, сушінні пофарбованих предметів і т.п.).

 

 

2 Склад виробничого процесу

 

Загальну сукупність виробничих процесів, які відбуваються на підприємствах поділяють на групи за певними ознаками: призначенням, перебігом у часі, ступенем автоматизації.

 

Таблиця 3.1 – Класифікація виробничих процесів за окремими ознаками

 

Класифікаційна ознака Види виробничих ресурсів Сутнісна характеристика
Призначення Основні Процеси безпосереднього виготовлення профільної продукції. У багатьох виробництвах виділяють стадії: заготовчу, обробну і складальну
Допоміжні Процеси виготовлення продукції, що використовуються на підприємствах для забезпечення нормального здійснення основних процесів. До допоміжних відносять ремонтне, інструментальне, енергетичне господарство
Обслуговуючі Забезпечують нормальні умови для здійснення основних і допоміжних процесів. До них належать складські, транспортні, контрольні та інші
Перебіг у часі Дискретні (переривчасті) Характеризуються циклічністю, зв’язаною з виготовленням виробів певної форми поштучно (машини, прилади, одяг, взуття тощо)
Безперервні Процеси, характерні для виробництва продукції, яка не має закінченого обсягу і форми (рідкі, сипкі, газоподібні речовини)
Рівень автоматизації Ручні Здійснюються безпосередньо працівником, фізичні зусилля котрого є основним джерелом енергії
Механізовані Процеси, що виконуються працівником за допомогою машин
Автоматизовані Процеси, що виконуються машинами під наглядом працівника
Автоматичні Здійснювані машинами без участі працівника за заздалегідь розробленою програмою

 

3 Поняття і види операцій

 

Основною структурною одиницею виробничого процесу на підприємстві є виробнича операція.

Операція – це частина виробничого процесу, що виконується на одному робочому місці безперервно без переналагодження обладнання над тим самим предметом праці.

Операція – це первинний об’єкт нормування витрат часу, організації і планування виробництва.

Залежно від ролі і характеру участі у виробничому процесі операції підрозділяються на:

- основні;

- допоміжні.

Визначальна роль належить основним або технологічним операціям, в результаті яких змінюються форма, розміри, властивості оброблюваних предметів, а також їхнє взаємне розташування.

Допоміжні операції пов’язані з переміщенням предметів праці з одного робочого місця на інше, складуванням і контролем якості.

В залежності від рівня технічної оснащеності всі операції поділяються на:

- ручні;

- машинно-ручні;

- машинні;

- автоматичні;

- апаратурні.

До ручних відносяться операції, що виконуються вручну із застосуванням простого інструмента без механічного приводу. При цьому основним енергетичним джерелом є зусилля робітника.

Машинно-ручні операції виконуються за допомогою машин або механізованого інструмента, робочий орган яких приводиться в дію двигуном. При цьому необхідна постійна присутність робітника, який переміщує механізм чи предмет обробки.

При машинних операціях основна робота виконується машиною. Участь же робітника обмежується виконанням допоміжних операцій і керуванням машиною.

Дата публикации:2014-01-23

Просмотров:423

Вернуться в оглавление:

Комментария пока нет...


Имя* (по-русски):
Почта* (e-mail):Не публикуется
Ответить (до 1000 символов):







 

2012-2018 lekcion.ru. За поставленную ссылку спасибо.