Разделы

Авто
Бизнес
Болезни
Дом
Защита
Здоровье
Интернет
Компьютеры
Медицина
Науки
Обучение
Общество
Питание
Политика
Производство
Промышленность
Спорт
Техника
Экономика

Посилення трудової та творчої активності працівників, поліпшення соціальних відношень в колективі 1 страница

Поліпшення житлово-побутових умов, наданню необхідного комплексу послуг з медичного обслуговування, дозвілля, відпочинку, належний розвиток соціальної інфраструктури

Поліпшення умов і охорони праці всіх категорій персоналу підприємства

Удосконалення соціально-кваліфікаційної структури підприємства

Цей розділ плану містить показники соціально-демографічної і професійно-кваліфікованої структури колективу підприємства: чисельність всіх працівників за віком, освітою, стажем роботи, кількість працівників, які мають другу спеціальність. В цьому розділі визначається необхідність зміни в структурі, перепідготовці і підвищення кваліфікації працівників. Плануються заходи по стабілізації колективу, спрямовані на зменшення плинності кадрів; вивчаються причини невдоволення окремих працівників умовами праці та побуту, причини порушень трудової дисципліни, плануються заходи по їх усуненню.

В план соціального розвитку необхідно обов’язково передбачити конкретні заходи, спрямовані на вдосконалення санітарно-гігієнічних умов праці (зниження рівня шуму, вібрації, запиленості та загазованості повітря, тощо). Не менш важливою є розробка заходів для збереження належної працездатності протягом тривалого часу і запобігання швидкої стомлюваності. Ці заходи сприятимуть усуненню надмірних фізичних та нервово-психологічних навантажень, установленню оптимальних режимів праці й відпочинку, організації робочого місця, технічного стану знарядь праці, інтенсивності роботи, належної виробничої естетики. Особливу увагу треба приділити заходам, що підвищують безпеку праці та усувають виробничий травматизм а також запобігають професійним захворюванням.

Цей розділ має передбачити заходи, що сприяють розвитку раціоналізаторства й науково-технічної творчості працівників, залучення працівників до суспільних форм управління виробництвом, підвищенню дисципліни праці, удосконаленню відношень в колективі, взаємовідношень між адміністрацією і робітниками.

Для кожного заходу з соціального розвитку колективу підприємства встановлює обсяги впровадження, строки виконання, витрати на впровадження з вказівкою джерел фінансування.

 

Література: [1, с.181-185, 166-172, 232-297], [6, с.43-65], [10, с.403-411],

[11, с.130-151].

 

Питання для перевірки знань

1 Мета та елементи планування чисельності працівників.

2 Методи планування чисельності персоналу.

3 Розробка балансу робочого часу.

4 Способи визначення планової чисельності основних робітників.

5 Планування чисельності допоміжних робітників.

6 Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці на підпри­ємствах та в організаціях.

7 Методи планування продуктивності праці.

8 Методи планування фонду заробітної плати.


ТЕМА 2.2 Планування витрат

 

План

1 Мета та завдання розробки плану собівартості продукції

2 Калькулювання собівартості продукції і кошторис витрат на виробництво

3 Планування зниження собівартості продукції

 

 

1 Мета та завдання розробки плану собівартості продукції

 

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї промислової продукції, яка відповідає вимогам щодо якості.

Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовується для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

Витрати підприємства є одним із результативних показників господарської діяльності.

У процесі планування здійснюється:

- розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об’єктів і підприємства в цілому;

- обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

- визначення загального розміру обсягу витрат на плановий обсяг господарської діяльності підприємства.

Вихідними даними для планування витрат є:

- планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному та вартісному виразах;

- обсяги капітальних інвестицій, щодо забезпечення господарської діяльності;

- норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному виразі;

- ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхідних для господарської діяльності;

- облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності;

- норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначається на підприємстві;

- економічні нормативні норми амортизаційних відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;

- плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.

Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовиробничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня та динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.

Під абсолютною величиною витрат на виробництво продукції розуміють її суму на плановий або звітний період.

Відносний рівень витрат являє собою відношення витрат до обсягу продукції. Показником відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на одну гривню товарної продукції. Розраховується він діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному виразі.

 

 

2 Калькулювання собівартості продукції і кошторис витрат на виробництво

 

Для складання планових калькуляцій собівартості продукції попередньо складаються кошториси комплексних витрат, зокрема: витрат на виробництво по допоміжних цехах, витрат на утримання і експлуатації обладнання, загальновиробничих витрат змінного і постійного складу, витрат на збут та адміністративних витрат.

У першу чергу розраховуються кошториси для допоміжних цехів, оскільки їх послуги розподіляються між цехами основного виробництва та іншими структурними підрозділами і знаходять своє відображення в усіх інших кошторисах витрат.

Планування собівартості продукції допоміжних цехів включає: розробку кошторису витрат по кожному цеху і зведеного – по всіх цехах; калькулювання собівартості одиниці продукції або послуг допоміжних цехів та розподіл їх загальної суми витрат між іншими цехами (споживачами). Кошторис витрат по кожному цеху розраховується у калькуляційному розрізі та по економічних елементах.

Собівартість одиниці продукції (послуг) допоміжного виробництва визначається або діленням загальної суми витрат по цеху на обсяг продукції чи послуг (наприклад, розрахунок собівартості 1 т пару, 1 м3 стислого повітря, 1 н-год послуг ремонтного цеху), або шляхом її калькулювання (собівартість інструменту, стандартного виду ремонту на 1 р.о. складності обладнання тощо).

Кошторис витрат по утриманню і експлуатації обладнання (ВУЕО) може включати такі статті витрат: амортизацію, поточний ремонт та експлуатацію обкладання і транспортних засобів, витрати на інструмент, інші витрати.

Кошторис загальновиробничих витрат включає, як правило, такі статті: оплату праці апарату управління цехами, орендну плату за використання основних фондів загально цехового призначення, удосконалення технології та організації виробництва, інші витрати.

До адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат відносять втрати, які пов’язані з управлінням підприємства та реалізацією продукції: утримання апарату управління і основних засобів загальногосподарського призначення, витрати на транспортування і зберігання продукції, ї передпродажну підготовку тощо.

Планова собівартість товарної продукції за статтями калькуляції розраховується на основі планових калькуляцій окремих виробів. Для цього витрати по кожній статті калькуляції перемножують на річну програму випуску даних виробів і отримані добутки сумують по всіх видах товарної продукції.

У кошторисі витрат на виробництво продукції визначається повний обсяг усіх витрат, необхідних для забезпечення роботи підприємства у плановому періоді, і включаються всі витрати основного й допоміжного виробництва як на випуск та реалізацію продукції, так і на послуги стороннім організаціям, зокрема капітальне будівництво, капітальний ремонт будівель і споруд, що не включається до складу товарної продукції. Кошторис розраховується в розрізі економічних елементів та є вихідним документом для розробки фінансового плану.

По завершенню розробки кошторису витрат на виробництво продукції необхідно забезпечити його ув’язку з собівартістю товарної продукції.

 

 

3 Планування зниження собівартості продукції

 

Розробка плану собівартості на підприємстві починається зі всебічного аналізу його виробничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовиробничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

Результати планових розрахунків виражається показниками:

- абсолютної величини витрат – тобто суми витрат на виробництво продукції на плановий або звітний період;

- відносного рівня та динаміки витрат.

Показниками відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на 1грн. товарної продукції.

 

Витрати підприємства є комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, що впливають на його рівень. Усі фактори поділяються на зовнішні та внутрішні. До основних зовнішніх факторів належать:

- зміна цін на ресурси, які підприємство одержує від постачальника;

- зміна розмірів мінімальної заробітної плати та обов’язкових платежів.

Основними внутрішніми факторами є:

- зміна продуктивності праці;

- зміна трудомісткості та матеріальності продукції.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті витрати, за рахунок економії яких відбувається її зменшення, а саме: витрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюється шляхом розрахунку зниження втрат на 1 грн товарної продукції пофакторним методом.

Рахунок зниження собівартості товарної продукції за факторами виконують в такій послідовності:

1. Визначають затрати на 1грн. товарної продукції в базовому році:

 

 

2. Визначають вихідну собівартість ТП в плановому році (Свих.пл)

 

 

де ТПпл. – плановий обсяг товарної продукції.

 

3. Визначають економію затрат за техніко-економічними факторами методом прямого рахунку:

- підвищення технічного рівня виробництва може причинити економію витрат за рахунок зниження витрат матеріалів та зниження трудомісткості виготовлення продукції;

- удосконалення організації виробництва і праці спричиняє економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва;

- зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат.

 

4. Визначають планову собівартості продукції (СТПпл)

 

 

де Есум – сума економії по всіх техніко-економічних факторах.

 

5. Визначають рівень затрат на 1грн. ТП в плановому році

 

 

6. Розраховують процент зниження затрат на 1грн. ТП в плановому році порівняно з базовим

 

 

Індексний метод дає можливість врахувати вплив усіх факторів укрупненим методом:

- зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм матеріалів та цін на них (∆См, %):

 

 

де Ін, Ім – індекси зміни норм витрат матеріалів на виріб і цін на них, %;

Пм – питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції, %.

- зниження собівартості продукції за рахунок зростання продуктивності праці (∆Спл %):

 

 

де Ізп, Іпп – індекси зростання заробітної плати і продуктивності праці, %;

Пзп – питома вага заробітної плати у собівартості продукції, %.

 

- зниження собівартості продукції за рахунок зниження умовно-постійних витрат (∆Су-п %):

 

 

де Іу-п, ІQ – індекси зростання умовно-постійних витрат і обсягів виробництва продукції;

Пу-п – питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції, %.

 

 

Література: [1, с.266-267, 280-282], [6, с.79-87], [10, с.445-455], [11, с.166-187].

 

Питання для перевірки знань

1 Що таке собівартість продукції?

2 Який комплекс розрахунків включає планування собівартості продукції?

3 Що таке калькуляція собівартості?

4 За якими статями здійснюється калькулювання собівартості продукції?

5 Яким чином складаються кошториси комплексних витрат?

6 У чому полягає планування собівартості допоміжних цехів?

7 Як визначається собівартість одиниці продукції?

8 У якій послідовності здійснюється розрахунок зниження собівартості продукції?

9 У чому полягає індексний метод розрахунку зниження собівартості?


ТЕМА 2.3 Планування фінансів

 

План

1 Зміст і завдання фінансового плану

2 Планування потреби у фінансових ресурсах

3 Планування прибутковості підприємства

4 Планування заходів щодо запобігання банкрутства підприємства

 

1 Зміст і завдання фінансового плану

 

Суть фінансової діяльності підприємства полягає у виникненні грошових відносин, пов’язаних з безперервним кругообігом коштів у формах витрачання ресурсів, одержання доходів, їх використання, а також з приводу відносин з постачальниками, покупцями продукції, працівниками підприємства, державними органами та інше.

Фінансування – це залучення необхідних коштів для покриття потреби підприємства в основному та оборотному капіталі.

Залежно від джерел фінансування розрізняють внутрішнє і зовнішнє фінансування.

Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здавання в оренду майна.

Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов’язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний фонд (безпосередньо, чи у формі купівлі акцій), кредит, зобов’язання боржників, державні субсидії тощо.

Розрізняють також фінансування за рахунок власних і залучених коштів (банківські кредити, позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству, іноземні інвестиції).

Кожне підприємство повинно забезпечити оптимальне співвідношення власного і залученого капіталу.

Однією із форм фінансування є кредит, який може бути як грошовим, так і майновим. Специфічною формою довгострокового кредиту є оренда майна – договірне строкове платне володіння і користування майном, та її різновид – лізинг.

Для об’єктивної оцінки поточних і майбутніх фінансових потреб на підприємстві складається фінансовий план, тобто план фінансування, розподілу і використання фінансових ресурсів.

Основна мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат у плановому періоді.

При перевищені доходів над витратами сума перевищення спрямовується до резервного фонду. Якщо витрати перевищують доходи, визначається сума дефіциту фінансових ресурсів, яку можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.

Фінансові плани за тривалістю дії поділяються на:

- довгострокові (перспективні) на період 3-5 років із розбивкою по роках;

- поточні (на рік із розбивкою по кварталах);

- операційні (на квартал із розбивкою по місяцях).

Фінансовий план складається з таких розділів:

- джерела фінансування та надходження коштів;

- приріст активів підприємства;

- повернення залучених коштів;

- витрати пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів;

- покриття збитків минулих періодів.

Розробка фінансового плану розпочинається з розрахунку показників доходної, а потім витратної частини.

Фінансове планування – це визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їх надходження.

Принцип фінансового планування:

- наукова обґрунтованість;

- єдність фінансових планів;

- безперервність;

- стабільність, тобто незмінність фінансових планів.

Основні завдання фінансового планування:

- забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

- визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

- виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

У процесі розробки довгострокового та поточного фінансових планів виконуються такі роботи:

- аналізується фінансово-господарська діяльність підприємства за минулі періоди;

- розраховується основні показники господарської діяльності у поточному році та на перспективу: визначаються обсяги реалізації продукції або послуг, витрати на їх виробництво або надання, прибутку від реалізації основної продукції та іншої діяльності підприємства, амортизаційних відрахувань та ін.;

- визначаються напрямки вкладення інвестицій і джерела їх фінансування;

- розробляється оперативний план.

При складанні фінансового плану повинен бути розроблений баланс доходів і видатків підприємства по всіх видів діяльності: операційний, інвестиційний та фінансовий.

Згідно з кваліфікацією доходів і витрат за видами діяльності, у процесі планування проводиться зіставлення доходів і витрат для визначення чистого прибутку (збитку) у плановому періоді. Для нього визначається фінансовий результат від операційної, звичайної та надзвичайної діяльності.

Оперативне фінансове планування містить розробку таких оперативних планів:

- оперативного фінансового плану (балансі надходжень і видатків коштів);

- платіжного календаря;

- кредитного плану;

- касового плану.

При операційному фінансовому плануванні проводиться порівняння майбутніх грошових надходжень у кожному місяці з сумами, призначеними до сплати і таким чином, виявляється надлишок надходжень або їх дефіцит, а також контролюється виконання поточного фінансового плану.

На підприємствах доцільно складати баланс надходжень коштів, який показує, коли у підприємства виникають тимчасово вільні кошти, а коли воно має додаткову потребу в них.

Інструментом оперативного планування фінансової діяльності підприємства є платіжний календар, який складається на квартал із розбивкою по місяцях, або на місяць із розбивкою по декадах.

У платіжному календарі відображається весь грошовий обсяг підприємства, основна частина якого проходить через розрахунковий, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі фіксується всі види грошових надходжень підприємства незалежно від джерел та напрямків використання, тобто показаний увесь грошовий обіг за певний проміжок планового періоду.

Незбалансованість платіжного календаря спонукає підприємство негайно шукати резерви збільшення обсягу фінансових ресурсів як за рахунок прискорення відвантаженої продукції, ліквідації недоліків у сфері розрахунків зі споживачами продукції, так і за рахунок зменшення витрат, налагодження партнерських стосунків з комерційними банками.

За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспроможність підприємства.

Касовий план – це план обороту готівки підприємства, необхідний для контролю за її надходженням і витрачанням. Він складається за типовою формою на квартал і у встановлені строки передається в кредитну установу з якою підприємство складає договір про розрахункове-касове обслуговування.

 

 

2 Планування потреби у фінансових ресурсах

 

У процесі фінансового планування визначаються майбутні фінансові потреби: коли і які саме кошти будуть потрібні підприємству у плановому періоді.

Розрізняють потреби в основному та оборотному капіталі.

Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці та обертається протягом кількох періодів виробництва.

Оборотний капітал – це та частина постійного капіталу, яка витрачається на придбання на ринку предметів праці та оплату праці робочої сили.

Потреба в основному капіталі визначається при створенні, розширенні підприємства, а також у разі додаткових капіталовкладень. Розрахунок потреби в капіталі виконується після того, як визначена ефективність запланованих інвестицій. Потреба визначається шляхом складання вартості придбаних об’єктів основного капіталу.

У процесі фінансового планування необхідно також визначити джерела фінансування капітальних вкладень, до яких в сучасних умовах належать:

- власні фінансові ресурси;

- залучені фінансові ресурси;

- кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів;

- кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

- кошти іноземних інвесторів.

До владних фінансових ресурсів належать внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування, прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, резерви, які формуються в процесі господарської діяльності.

При умові недостатності власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення використовуються залучені кошти. Але це відбувається в тому випадку, коли підприємству вигідно залучати фінансові ресурси, про що свідчать попередні розрахунки спеціалістів.

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансуються в оборотні виробничі фонди і фонди обігу.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

- власні та прирівняні до власних;

- залучені;

- інші.

Потреба в оборотних коштах є одним із об’єктів фінансового планування.

На практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов’язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої у постачанні і виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарської діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводять до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії, створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період.

Обчислений метод прямого розрахунку норматив щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.

Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в тому, що обчислений метод прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на дві частини. До першої частини належать нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини належать ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонту устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив).

Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до термінів зростання виробничої програми в плановому періоді.

Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50% від зростання виробничої програми.

Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення обертання оборотних коштів.

Для визначення мінімальної суми грошових коштів, які потрібні підприємству для виробничо-господарської діяльності у плановому році, застосовується метод оборотності грошей.

Для цього:

1) визначається оборотність грошових коштів за формулою:

 

 

де ОГК – оборотність грошей, кількість оборотів за рік;

Тц.об. – цикл обороту грошей, кількість днів між купівлею сировини, матеріалів та надходженням виручки від продажу готової продукції.

 

2) визначається мінімальна необхідна сума грошових коштів за формулою:

 

 

де ГКмін – мінімальна сума грошових коштів, тис.грн.;

Вр – річні витрати на купівлю матеріалів, заробітну плату, дивіденди тощо, тис.грн.

Цей метод застосовується тоді, коли грошові надходження та витрати стійкі, рівномірні.

Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливо. Тому в діяльності підприємств виникає потреба періодичного використання різних форм залучення кредитів (банківський, лізинговий, факторинговий).

Раціональне використання різноманітних форм кредитування підприємств прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів, забезпечує їх ліквідність та платоспроможність, сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

 

3 Планування прибутковості підприємства

 

При плануванні прибутку враховуються зовнішні та внутрішні умови діяльності підприємства. До зовнішніх відносять зміни макроекономічних чинників (зміна законодавства, структури, попиту, інфляції та інші).

Існує пасивна і активна стадії складання плану з прибутку:

Пасивна стадія планування – це розробка плану з прибутку із урахуванням корективи, що враховує зміни зовнішніх і внутрішніх умов.

Активна стадія – полягає у визначені найбільшої прибутковості підприємства, тобто стадія, що дозволяє збільшити прибуток, визначений у процесі пасивної стадії розробки плану, завдяки пошуку та мобілізації резервів підвищення продуктивності праці, зниження окремих виробів якість яких перевищує якість аналогічної продукції конкурентів тощо.

Дата публикации:2014-01-23

Просмотров:425

Вернуться в оглавление:

Комментария пока нет...


Имя* (по-русски):
Почта* (e-mail):Не публикуется
Ответить (до 1000 символов):







 

2012-2018 lekcion.ru. За поставленную ссылку спасибо.